Життя Дарини Міненко – це історія української Попелюшки. 20-річна дівчина із закарпатського села стала моделлю світового подіуму. Коли дивишся на цю красуню, повірити важко, що життя її не було всипане трояндами. Тут вистачало драм. Сьогодні дівчина найбільше мріє не про гроші, а про те, щоб побачитись і поговорити з рідним батьком.
З українського села – на світовий подіум
Батьки Дарини розлучилися, коли дівчинці було лише два рочки. Тоді мама Таміла переїхала із Житомира, де жили з чоловіком, на Закарпаття.
Все дитинство Дарина провела у мальовничому селі Чорнотисів Виноградівського району. Її родиною були мама, вітчим, брат і бабуся.
З вітчимом у малої Даринки відразу склалися гарні стосунки.
– Їй було три рочки, коли запитала: «Дядя Боря, можна тебе татком називати?» Я заплакав, – згадує сьогодні вітчим Борис Ребрик.
Дарина змалку була красуня. Це помічали рідні. Мама Таміла весь час примовляла: «Ти справжня моделька, недарма ж у Житомирі родилася – городська».
Бабуся важко працювала по закордонах, аби Дариночка не була ні в чому обділеною. Завше привозила внучці красиве вбрання. Перший подіум Даринка влаштувала на подвір’ї – тут демонструвала одяг, куплений бабусею.
За весь час рідний батько дівчинки не поцікавився, як живеться його кровинці, чи має що їсти, чи не хворіє. Вперше вона побачила тата, коли їй було 12 років. Нагрянув зненацька, без подарунків, ніби чужий дядько.
– Я його не бачила, не знала. І тут раптом приїжджає: «Привіт, я твій батько, поїхали зі мною». Звісно, я сказала «ні», – розповідає дівчина.
Чи образився на доню – невідомо, але з її життя знову зник. Тим часом Дарина закінчила школу, стала студенткою Ужгородського університету. А декілька років тому доля круто повернулася – Дарина стала обличчям відомого італійського бренда: обійшла у цьому змаганні півсотні претенденток. Зізнається, що не очікувала, що таке можливо.
Відтоді її день розписаний по хвилинах, робочий графік дуже жорсткий: Париж, Лондон, Гамбург і навіть Ліван, де вона встигла знятись у кліпі тамтешньої зірки. Дівчина неймовірно швидкими темпами досягла успіху. Вона затребувана модель. Багато заробляє. Заради подіуму покинула навчання в ужгородському виші.
Батько спілкується з донькою через… соцмережі
Коли журналісти запитали Дарину, про що вона мріє, відповідь була неочікуваною: хоче, щоб її побачили родичі, які покинули, коли їй потрібна була підтримка. Це рідний батько, дідусь, бабуся з Житомирщини, котрих вона навіть не знає.
Знімальна група одного з українських телеканалів відшукала рідню дівчини. Батько Роман навіть говорити про доньку не хоче. Мовляв, чого пристали, з дочкою він спілкується. Проте обличчя свого не показує – його знімали приховано. З того белькотіння можна було розібрати лише декілька фраз:
– Я ж їй пропонував у 12 років їхати зі мною. Тридцять раз писав приглашенія у друзья в соцмережах. І де вона? Зустрітися хоче? Ну я ж їй пишу…
Чолов’яга, вочевидь, і досі не розуміє, що ж він такого зробив. Ну «забув» про свою дитину, ну і що, він один такий? Навіть поглянути не хоче, якою ж красунею стала Даринка!
Натомість бабуся з дідусем із села Левків на Житомирщині втирають сльози, дивлячись на фото онуки. Батьки свого сина не виправдовують і мріють побачити колишню невістку та Даринку.
– Вони такою гарною парою були – найліпшою, – тужливо каже бабуся, роздивляючись весільні фото сина і невістки. – Все розрушилось. Таміла пішла від Романа до іншого. Ми чекали, що вона повернеться додому.
Житомирські баба з дідом не шукають для себе виправдання, чого ж вони двадцять років не цікавились онукою. Відповідають по-житейськи: то часу не було поїхати на Закарпаття, то грошей бракувало. Тепер же, кажуть, обов’язково поїдуть. Бабуся навіть почала вишивати для Дарини весільний рушник.
– Ми її любимо, може, більше, ніж тих внуків, що коло нас. Дашенька, сонечко, ми дуже будемо раді, коли ти приїдеш до нас у гості, – лагідно промовляє в об’єктив камери бабуся.
Коли відома модель у Барселоні дивилася відзняті журналістами кадри, втирала сльози. Дівчина зрозуміла, звідки у неї краса: вона практично копія житомирської бабусі.
– Вони такі похожі на мене, а я їх ніколи не бачила. Рада, що вони за мене думають. Але 12 років не спілкуватися зі своєю дитиною… Я не ображаюсь і, можливо, навіть поїду в гості.
Підготувала Наталка СЛЮСАР
