Politico повідомляє, що Олаф Шольц та Еммануель Макрон проведуть "таємну вечерю" в Парижі. Зустріч відбудеться за кілька днів до приїзду до Франції глави Китаю Сі Цзіньпіна.
А вчора Макрон заявив, що на зустрічі з товаришем Сі, яка відбудеться через декілька днів, він хоче зміцнити з ним "особистий зв'язок", щоб той вплинув на Путіна, і той зупинив війну в Україні. Тобто, прагне виконати завдання, яке напередодні не вдалось Шольцу та Блінкену.
Про великі надії на Китай щодо впливу на РФ постійно говорять і інші країни Заходу, і українська влада. Однак чи Сі Цзіньпін впливатиме якимось чином на Путіна з питання війни в Україні. Так. Це можливо. Але ключове питання – як саме.
Пекін зацікавлений у завершенні війни. Вона (війна) ламає головну геополітичну стратегію Китаю – відірвати Європу від США і не допустити, щоб ЄС приєднався до жорстких санкцій Вашингтона проти КНР та обмежень доступу китайських товарів на ринок, якщо такі підуть. Але що довше йде війна, то міцніший зв'язок США з Європою (ізоляціонізм Трампа поки виносим за дужки - це поки лише слова).
Китай має сильні важелі впливу на Росію. РФ після початку повномасштабного вторгнення в Україну залежить від КНР як у плані експорту своїх товарів, так і в плані імпорту з Китаю необхідної продукції (у тому числі і для ВПК), що дозволяє російській економіці витримувати санкційний удар Заходу і нарощувати виробництво зброї.
Однак при цьому спонукати Москву прийняти українську «формулу миру» з виведенням усіх військ на кордони 1991 року та з виплатою репарацій Китай навряд чи може. Бо це буде фактичною капітуляцією Путіна, на яку він не піде (тим більше, за нинішньої ситуації на лінії фронту та за умови збереження стабільності всередині РФ). Та й не факт, що сам Пекін бажає такого варіанту, який виглядатиме як повна перемога Заходу і, насамперед, США. Тим більше, що відносини з Росією є стратегічно важливими для Китаю в умовах зростання напруженості у відносинах між КНР і Вашингтоном.
Захід також має сильний важіль впливу на Китай для його спонукання до тиску на РФ у вигляді величезного китайського експорту до Європи, Північної Америки, а також до країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, їм союзні (Японія, Південна Корея, Австралія, Тайвань та інші). . Ці обсяги багаторазово перевищують китайський експорт до Росії і втратити їх Пекін, звісно, не хоче.
Але залежність ця обопільна. Країни Заходу також залежать від постачання величезної кількості китайських товарів. І замістити їх своїм виробництвом найближчими роками США та ЄС навряд чи зможуть. Якщо навіть випуск такої технологічно-примітивної продукції, як снаряди, вони розгортають насилу, то що говорити про складніші товари, які постачають китайці.
Крім того, масштабні санкції проти Китаю можуть прискорити його втечу від долара та євро, що створить цим валютам додаткові проблеми. Тобто Захід не має якихось швидких рішень, здатних спонукати Китай повністю порвати всі зв'язки з РФ і перестати її підтримувати економічно.
США можуть, звісно, продовжувати поступово розширювати санкції проти фірм із КНР, які працюють із РФ. Але, як показує практика, китайські та російські компанії вже навчилися «не світити» свої зв'язки, проводять розрахунки в криптовалюті, а також через посередників із третіх країн або через невеликі банки, які не особливо бояться американських санкцій. Якщо Росія змогла налагодити масштабний «паралельний імпорт» із західних країн, то зробити те ж саме з постачаннями з Китаю і до Китаю цілком реально.
Однак, при цьому, є варіант, в якому вплив Китаю на Путіна для закінчення війни дійсно може бути ефективним або навіть вирішальним. Цей варіант – «корейський сценарій». Власне, саме він і закладений у китайському мирному плані, що передбачає негайне припинення вогню без виведення російських військ із української території.
І спонукати Москву цей план прийняти для Пекіна завдання абсолютно реальне. Тим більше офіційно Росія вустами і Путіна, і Лаврова заявила, що китайський план підтримує. Та й західні ЗМІ періодично пишуть про сигнали з Кремля про готовність до «корейського сценарію».
Але погодьтесь, якщо раптом Київ і Захід погодяться на «корейський сценарій», то Москва може висунути низку неприйнятних для них умов, щоби завести переговори в глухий кут. Наприклад – різке скорочення чисельності української армії, негайне повернення заморожених російських активів тощо.
Але, у разі, саме Китай може вплинути на РФ, щоб ці умови було знято чи пом'якшено і сторони дійшли компромісу, який би дозволив закінчити війну лінією фронту. І це завдання для Пекіна набагато більш реалістичне, ніж спонукати Москву вивести війська на кордони 1991 року.
Проте питання в тому, що немає жодних сигналів від України та із Заходу про готовність погодитися із зупинкою війни по лінії фронту. Офіційна позиція залишається незмінною – вихід на межі 1991 року. Але в цьому Пекін навряд чи зможе допомогти. Принаймні, якщо не буде якихось форс-мажорів, які різко змінять ситуацію на фронті чи всередині Росії.
Є одне але. На відміну від США та Німеччини, у Пекіна традиційно добрі стосунки з Францією. І Макрон, який останнім часом перетворюється з європейського голуба на яструба (навіть готовий ввести свої війська в Україну), може дійсно у позитивному для нас ключі вплинути на Пекин. Бо нам мало зупинити війну по нинішній лінії фронту, нам треба набагато більше. Але вимагати цього "набагато більше" ми зможемо тільки тоді, коли після надходження в Україну авіації та інших видів зброї, у нас будуть реальні успіхи на фронті.
Як би там не було, але на нинішню зустріч Макрона з Сі особисто я покладаю трохи більше надій, аніж на всі, що відбувались до цього часу.
