Зацікавили мене слова Петра Черника в одному з інтерв'ю, щодо порад американців, як нам воювати. Згодна з тим, що нам видніше, але далі ось така його думка:
"Не забуваємо, що є таке явище, яке хайп, - каже пан Черник, - і він притаманний навіть дуже авторитетним міжнародним спільнотам. В основному це демократична спільнота, яка має право на свою точку зору. І давайте саме зважені і здорові дискусії й сприймати. Але підкреслюю - здорові і зважені.
(!!!) Нам, українцям, треба зменшувати емоційні гойдалки. У нас все або зрада, або перемога. А треба як свого часу римляни - шукати золоту середину. Навчимося сприймати ось цей здоровий глузд і баланс, ось тоді реальність будемо інтерпретувати такою, як вона є..."
Вибачаюсь, мене ці слова посміхнули. Гірко посміхнули. Бо наразі це не про Україну. Ми в більшості своїй при наявному політичному розкладі не навчимося сприймати реальність такою, як вона є. У нас політика впливає на розвиток суспільства. Все дуже "запущено". Частина людей вже оклемалася від паніки та забуває про війну. Вона ж хоче позитивних новин. Хтось з відсутністю совісті сидить на зарубіжних курортах та кричить "що у вас там з контрнаступом, давайте швидше, бо я заїб...лася тут сидіти". Частина непогано заробляє, бо ж іноземних грошей привалило. Частина бігає від повісток. З телевізору - сльозливі емоційні шоу, зороблені за великі гроші, з державного бюджету зокрема.
Яке тут підгрунтя для того, щоб ми вчилися сприймати реальність такою, як вона є? Знаходили якийсь баланс? Про що ви? Або про що ми? Мені здається, що цю нашу реальність я тільки що й змалювала.
Коли мова йде про розвиток, особливо коли треба показати наш потенціал міжнародній спільноті - то завжди шукають дієіву, конструктивну частину суспільства. Як росіяни, які на особливо важливі посади шукають українців. Коли треба на чомусь зіграти, залізти повище по чиїхось головах, скористатися чиїмись голосами - для цього дуже зручні люди, якими можна керувати.
Скажіть, будь ласка, якщо в нас біля корита люди, яким дуже непогано зараз живеться, - чи будуть вони зацікавлені в вихованні суспільства, яким НЕ можна скористатися? Яким НЕ можна керувати? Яке буде думати та шукати той міфічний баланс? Мати здоровий глузд та сприймати реальність такою, як вона є (а не за "позитивними" сценаріями?)
Знаємо ж таку річ, що сильні люди не бояться виховувати собі конкурентів. А якщо бояться, то в них багато чого недороблено, зі знаннями, впевненістю, самодостатністю.
Хоча, чому дивуватися? Все зайшло занадто далеко. Завжди будуть люди, яким потрібно казати, що їм робити. Бо самі не знають. Добре, якщо ними керують високорозвинені особистості.
А якщо ні?
І я не песимістка. Ні в якому разі.
