Диванна аналітика.
1. Давайте поміркуємо, чому впали Російська імперія та Радянський Союз. Чи настільки сучасна Російська імперія відрізняється від цих держав, що випадково (або невипадково) «набрали повні трюми води». Таким чином, цар Микола II, останній, хто мав практично абсолютну владу в Російській імперії, зазнав поразки у війні з Японією (що шалено збурило суспільство), і був змушений вдатися до мінімальних реформи, які обмежили його владу і законсервували систему. Зверніть увагу на вік найближчого оточення царя, тим паче зауважте, що середня тривалість життя була трохи коротшою, а лікування деменції обмежувалося використанням настоянок на травах. Міністр двору, граф Фредерікс, єдиний, кому цілковито довіряв Микола II, станом на 1917 році вже досяг 79-річного віку. Як писав про нього Голова Ради Міністрів Вітте: «Сам Фредерикс по части понимания дел был совсем плох, ему трудно было усвоить не только рассуждения, но и самые простые факты. Его сотрудники подучивали его как школьника перед всяким всеподданнейшим докладом». Саме ця людина була головним радником імператора в кадрових питаннях та в питаннях державного управління.
69-річний військовий Міністр Сухомлинов у 1915 році (через рік після початку Першої Світової війни) був звільнений через повний розвал системи військового постачання та дефіцит снарядів й обвинувачений у корупції. Він мав досить своєрідне бачення технічного переоснащення війська: "Война - это драка, сегодня эта драка будет с применением двигателя внутреннего сгорания, поэтому нам они не нужны".
Григорій Распутін. Відносно молода людина, 47 років. Справив величезний вплив на управління державою через поради дружині імператора та самому імператору. Майже неосвічений селянин, за ступенем впливу на державні рішення, стояв на рівні керівників Уряду. Автор книжок(!), на які орієнтувалася значна частина суспільства. Серед цитат із них, зазначу одну, яка передрікала крах системи: «Покуда я жив, будет жить и династия». Його було вбито в 1916, коли держава вже котилася в прірву. В часи війни цар вирішив не брати на себе відповідальність за військове керівництво і призначив Верховним головнокомандувачем свого двоюрідного дядька, князя Миколу Миколайовича, онука Миколи I. У свої 60 це був старий штабний військовий, значно більший мастак у псовому полюванні, ніж у переміщенні великих мас військ на далекі відстані. Саме за ним - програш у напіввиграній битві за Східну Прусію, відступ з території Польщі для вирівнювання фронту та запобігання оточенню та інше. Саме його ледь не призначили ще раз на першу позицію в останні дні краху режиму в березні 1917 року. Як відомо, всі ці дуже професійні люди разом із самодержцем затягнули відсталу технічно, неосвічену російську імперію в сучасну війну, в результаті якої її знищив німецький агент Володимир Ілліч Ульянов.
2. За швидкістю падіння Радянського Союзу, не поступалося падінню Імперії. Коли Союз створювали Ленін і Сталін у 1922 році, ним керувала група молодих людей, яким влада дісталася з ущент розбитою країною в стані війни. Паралельно із зусиллями щодо модернізації країни вони намагалися з‘їсти одне одного. Можна роками сперечатися про те, чи були колективізація та індустріалізація в умовах знищення економічної зацікавленості населення єдиним і ефективним шляхом розвитку країни, але треба віддати належне: завдяки людожерськими якостям її керівників, країна таки зміцнилася і повернулася в коло провідних держав Світу. За сталінських часів керівники різних рівнів технічно не встигали досягати пенсійного віку, і, за невеликим винятком, ставали жертвами розвитку нової імперії. «Дорогой Леонид Ильич» був хижаком іншого штибу. Змінивши оточення в перші роки свого 18-річного правління на «дніпропетровську мафію» з запрошенням до владного кола своїх ровесників, досидів з ними до віку, коли їхні організми та мізки перестали адекватно реагувати на подразники тих подій, що відбувалися в Світі.
Громадяни СРСР не розуміли, що в Афганістані відбувається не локальна «спецоперація», а справжня війна, що знищує державу, але гарно розуміли, що геронтологічна команда керівників країни викликає не стільки гнів, скільки сміх. А це надійна ознака наближення краху режиму. Міністру оборони, Маршалу, тричі Герою, кавалеру одинадцяти орденів Леніна , Дмитру Устинову, що почав афгансько-радянську війну, було 76, коли він помер на «бойовому чергуванні». Чергування його наступника Маршала Соколова теж закінчилося в 76 років, коли німецький молодик Матіас Руст посадив свій літачок на Красній Площі в Москві, нехтуючи загрозою ППО першої на той момент в уяві радянського керівництва, армії світу. Клептоман Щолоков, який керував МВС, більше займався створенням корупційної вертикалі, ніж охороною громадян від злочинності. Всі інші ж опікувалися створенням системи «побєдобєсія», яку взяв на озброєння Чахлик, як ідеологічну модель своєї держави.
3. Давайте подивимося на систему влади в сучасній Росії. Дугін (Распутін) є ідеологом правлячої групи (навіть зі своєю розпатланою бородою виглядає двійником старця). Всі, хто має стосунок до вищого керівництва, не довіряють сучасній техніці (любов алкоголіка Медведєва до айфонів - швидше піар-хід). Геронтократія ще не дійшла до радянського рівня, але перебування протягом двадцяти років на всіх системно-грошових посадах одних і тих самих людей, не дає молодшому за Чахлика поколінню жодних шансів видряпатися на верхівку владних сходів раніше досягнення пенсійного віку. Керівництво армії, яке більше тямить у полюванні та шаманах, є дуже зручним. Адже саме воно має набирати на себе негатив від снарядного та технічного голоду, який насувається на «другу армію на Білгородчині» через корупцію. І головне, «Велика війна», яку традиційно російське суспільство сприймає, як позитивну патріотичну історію, теж традиційно, знищує звичайний спосіб напівситого життя населення величезної країни. «Іновірці» та «інородці» в складні часи поступово перебирають на себе владу, в тому числі і для того, щоб відтягти свої національні території від центрального керма.
4. Що запускає ефект доміно для влади в Росії? Маленький Грайворон, трохи більше «Шмякіно»-Шебекіно, Білгород, в який війна вже теж прийшла. Це не «нові регіони: «звільнений» Херсон, який з «рідної гавані» знов став українським; не південне Запоріжжя, яке вже готується повернутися під український прапор; і навіть не Крим, який є «скрепним» символом відновлення СРСР. Білгородчина, хоч і була частиною УНР у 1918, є насправді канонічною конституційною російською територією, населення якої, як і більшість росіян, активно підтримувало «СВО», не розуміючи, що війна неминуче повернеться до них. Справжні російські патріоти, які, скориставшись розрекламованим Чахликом українським воєнторгом, повертаються для звільнення рідної російської землі від геронтологічно-клептоманської влади. Найближчим часом стане зрозуміло, скільки ще росіян виявлять волю учасниками звільнення рідної землі. Білоруський полк Костуся Калиновського, який з 2022 року воює проти російських загарбників, теж має можливість долучитися до активних дій за межами української території. Місцеві «еліти» навряд чи поспішатимуть захищати прикордонні з Україною області від цієї навали, а те, що залишилося від кадрової російської армії, зараз гине від артпідготовки перед наступом на тимчасово окупованих територіях України. Геніальне рішення Залужного поставити російське командування перед вибором, яку частину території захищати, призведе не тільки до втрат росіянами стратегічної ініціативи і територій, а й поставить на порядок денний логістичний колапс ворога. Адже переміщення великих мас війська (а без цього їм не захистити ані власну країну, ані окуповані території), відкриє можливості для нової української зброї не тільки виявити ці переміщення, а й знищити ворога в моменти концентрації при транспортуванні. Сьогоднішні перемоги українців у контрбатарейній боротьбі промовисто свідчать про зменшення потенціалу ворога для спротиву майбутньому наступу.
Не впевнений, що точка зору західних ЗМІ, що саме розмінування є головною причиною відкладення контрнаступу, є слушною. Видається, що український Генштаб зараз тримає паузу точно як геніальний англійський актор Пітер Устінов, щоб змусити росіян почати рух першими.
5. І тепер про «вишеньку на торті». Всі ми розуміємо, що Пригожин є частиною загальної російської системи влади не більше, ніж її частиною був Ленін в 1917, або Єльцин в 1990. Так, Пригожин багато років виконував завдання частини системи, починаючи з 2022 року він був настільки наближений до російської верхівки, що став номінальним лідером в їхніх військових намірах та діях. Як і будь-хто, хто тримає рушницю, він може стати черговим «Матросом Железняком», який скаже «которые тут временные, слазь», або тим, хто голосніше за всіх буде кричати «Бориску на царство», або він вже є тим, кого «група товаришів» серед олігархічної верхівки Росії, над якою з 2014 року знущається старий Чахлик, призначить новим Чахликом. Очікуючи результатів звільнення нашої країни, ми розуміємо, що на болотах «Аннушка вже розлила олію».
