Я нічого не писав з приводу обміну російський шпигунів-невдачників (бо погоріли і відомі тепер всьому західному світу) на російських в’язнів, бо вважаю цю подію взагалі не вартою уваги. Ну так, обміняли. Ну так, Байден і Харріс з цього знімуть бонуси, бо вони виступили шляхетними лицарями, що визволив борців за свободу (в російській версії) з буцегарні злого убивці й збодженця Пуйла.
Можливо якісь плани на Яшина, Півоварова, Кара-Мурзу та інших (ліберлушек, як називають їх в РДК) мають спецслужби – у тому числі СЗР та ГУР України. Це нормальна практика у всьому світі і про це нам, вочевидь, не скажуть. Вже відомо, що свої вершки з ситуації зняла путінська Москва – там відверто глузують з обмінених «недосидентів» і хваляться що «своїх не кидають».
Власне – все. Я не хочу розводитися про «нерівний обмін» та про «перемогу Путіна», бо не відаю які плани будують у Білому домі, на Уайт-холлі, в Ленглі (ЦРУ) та в Будинку на набережній (МІ6). Прийде час – дізнаємося.
Проте – говорити просто нема про що. Вплив російської опозиції всередині Росії – мізерний.
Власне, я вважаю що про необхідність «зняти санкції з пересічних росіян» колишні російські в’язні заговорили в тому числі, аби привернути до себе увагу. Бо інакше їхнє визволення забули б утричі швидше. Проте.
Не можна не помітити наскільки болісно на реакцію українців щодо обміну відреагували «харошиє русскіє», тобто представники російської опозиції, які обирають боротися з путінізмом не в ротах РДК та не в російському підпіллі, а на теплому привітному Заході. Звісно найбільше за всіх хвилю здійняла російська письменниця і публіцистка Юлія Латиніна.
Латиніна і після публічного прочухана від Портнікова стала для українців особою токсичною, а після останніх заяв, вона вкотре підтвердила тезу, що російський ліберал закінчується на українському питанні.
Взагалі українське питання це те, що дає чітку оцінку Латиніній, як експерту. Людина яка не змигнувши оком залучає Стерненка до «сєток Порошенка», а головним знавцем України бачить Арестовича (!!!) звісно, дуже глибоко «обізнана» на наших справах. Нагадаю, що міф про «реформатора Саакашвілі» у значній мірі існує теж завдяки Латиніній. Наслідками цього міфу Україна посмакувала в повній мірі, який Саакашвілі «реформатор» ми побачили зблизька. На жаль.
«Харошиє русскіє» збурилися так, ніби невдоволення заявами Яшина, Півоварова та Кара-Мурзи щодо санкції проти «простих росіян» висловили не українці (на секундочку – громадяни іншої держави), а самі ж росіяни-антипутінці. «Ці люди боролися з Путіним, коли Зеленський ще на російському телебаченні глузував з Саакашвілі що жував краватку!» Той факт, що Петро Порошенко як один з лідерів Помаранчнвої революції дав Путіну жорсткого відкоша в ті часи, коли всі перелічені лише мріяли зібрати в Москві якийсь масовий мітинг, російських лібералушек чомусь не цікавить.
Зрештою, от чому б «харошим рускім» не створити свій власний фронт проти Путіна і показати що вони реально здатні підірвати путінський режим зсередини? Відповідь очевидна – вони не можуть. Категорично. І тому бісяться.
Я вже не раз про це писав. «Харошиє русскіє» так само як Кремль не розглядають українців окремим народом, зі своєю історією та своїм шляхом у житті. Вони вважають Україну такою собі «правильною і європейською Росією», в якій вони, як противники Путіна мають право голосу і впливу на політику України. Українці ж їм чітко пояснюють, що так не працює. Насправді так: українці – окремо, росіяни – окремо. Все що можуть зараз російські лібералушки це боротися з путінізмом в лавах РДК або агітуючи пересічних росіян. Реакція українців на заяви колишніх російських в’язнів, вкотре нагадала про це «харошим русскім» - і вони сказилися.
Власне, мають на те повне право. Можуть казитися. Можуть не казитися. Можуть робити що хочуть. Україні вони потрібні рівно настільки скільки їхні можливості зацікавлять ГУР та СЗР – не більше. Все решта – самі. Без нас.
