У 1967 році відбулася знаменна зустріч рок-групи The Beatles з Людмилою Зикіною, яка гастролювала у Великій Британії. Радянська співачка малювала хлопцям лубочну картинку життя в Радянському Союзі і агітувала за КПРС, а хлопці слухали, приймали інформацію до відома, але вірили не так вже й щоб дуже.
Найнедовірливіший Джон Леннон, кивнувши на каскади цінностей Зикіної, навіть хмикнув: «Невже, мем, всі ваші жінки мають такі діаманти?» Зикіна, улюблениця радянського керівництва, але тітка проста як кут будинку, на це брякнула:
«Що ти, синку. Такі діаманти можемо собі дозволити лише ми, кремлівські небожителі».
Незабаром, згадуючи цю зустріч, Леннон написав знущальну пісню «Lucy in the Sky with Diamonds» («Люся в небі з діамантами»),
а ввічливий Маккартні, бажаючи згладити грубість свого друга, видав на гора інший, погоджуючий твір «Back in the U.S.S.R.» («Назад, у СРСР»).До чого це я? До того, що багато українців, забувши про наш національний скепсис а-ля Джон Леннон, погоджуються з агітаторами «русського міру» та проповідниками ідеї «Назад в СРСР», але не з ввічливості, як Маккартні, а зовсім щиро і бездумно.
Більше того. На найближчих виборах ці люди готові голосувати за партії прорадянського зразка (ОПЖ та «партія Шарія» - так і сталося), сприймаючи партії європейської орієнтації як запеклих негідників та особистих ворогів.
Хочеться вірити, що політична незрілість частини наших громадян пояснюється не так їхньою дурістю, як недостатньою компетентністю. І, як наслідок, нерозумінням того, що ностальгія, що штучно підігрівається, за ковбасою по 2-20 є хитрою спекуляцією ворога на благословенній «епохі застою» 70-х років ХХ століття.
Тим часом знаючі люди завжди розуміли, що будь-яка економіка екстенсивного типу (як у СРСР і в сучасній Московії) приречена на колапс, наближення якого пов'язане не з горбачовською «пєрєстройкою» та Біловезькими угодами, а зовсім з іншими факторами. А саме, із виснаженням природних ресурсів (у Євразії – до 2030 року), інтенсифікацією праці і батоном за 13 копійок (для СРСР неможливою) та ускладненням процесу виробництва кінцевої продукції (що відбувається у всьому цивілізованому світі). Тому «епоху застою» слід вважати передсмертною рецесією (тимчасовим полегшенням), обов'язковою для будь-якого вмираючого організму.
Звідси випливає, що колишніх цін і тарифів нам уже не повернути – ні за допомогою «відновлення СРСР», ні шляхом злиття нашої економіки з агонизирующей економікою Московії, яка хоча і повільно, а розсипається, ні в незалежній Україні. Не вірте в подібні казки, дорогі українці, а тих, хто розповсюджує цю чухню, женіть поганою мітлою.
Нашим нагальним завданням є не повернення до старих політичних орієнтирів (СРСР, «братство народів», «дружба з Москвою») і економічного минулого, що впало, а відновлення балансу між рознічними цінами, тарифами і доходами громадян.
Ось про це ми й маємо думати, на цьому наполягати і за це боротися.
Втім, це буде зовсім інша історія.