І все ж таки дивно, що коли я роками говорю про національну єдність це сприймається як вигуки міського божевільного й небажання критикувати владу, а коли із такими закликами виступають поважні громадські інституції або політики це сприймається як одкровення? Може, це від небажання розуміти правду?
Адже ми, прихильники України, а не Малоросії – від лібералів до национал-радикалів – до 2014 року не мали у власній країні електоральної більшості. Навіть за Ющенка 2004 року багато хто голосував у очікуванні зарплат і пенсій, а не України, просто сам він цього не розумів. Очі у багатьох 2014 року відкрилися саме у зв’язку з війною –і саме так швидко можуть закритися знову, коли війна закінчиться.
Між тим прихильники Малоросії, від шовіністів до комуністів, об’єднані у своєму бажанні поховати Україну й приєднати її до Росії «областями». І навіть добробут свій пов’язують з Путіним, а не із змінами тут. Тому вибір простий – або ми об’єднаємось, захистимо і побудуємо Україну, або тут буде Малоросія. Малоросія, до речі, теж може бути заможньою, демократичною і некорумпованою – саме це пропонував нам Єльцин 1991 року.
Тільки Україною вона не буде.
Віталій Портников
