Я пишу цей пост без особистих симпатій чи антипатій. Пишу, як все це бачу зі західної дружньої Україні держави.
Коли ми говоримо про реформи, ми маємо пам'ятати, що цей рік передвиборчий. Подобається це нам чи ні, та цей фактор суттєво впливає на всі події в цьому році. Це політика. Вона є цинічною, і так є влаштованою: хто при владі — дуже хочуть бути обраними знову. Інакше не буває в жодній країні світу.
Навіть якщо вдасться виконати протягом цього року те, що обіцяє влада, то це вже буде непогано:
- приватизація, закон і початок процесу
- дерегуляція, лібералізація валютного ринку, покращення інвестиційного клімату
- перехід з податку на прибуток до податку на виведений капітал (ПВК)
- створення Національного бюро фінансової безпеки (НБФБ)
- створення Державного бюро розслідувань (ДБР)
- створення Антикорупційного суду (АКС)
- відкриття ринку землі з 2019 року
- поступ на шляху до НАТО
Антикорупційний суд. Тут, я писав раніше, перетнулись політика і велика політика. Велика політика хоче стовідсоткової відповідності до західних вимог. Політика наразі пропонує узгодити на 3/4. Сподіваюсь, що як завжди, сторони зійдуться десь посередині, і погодять та ухвалять 7/8 вимог.
МВФ. Я дуже проти того, аби починати війну проти МВФ. Це надзвичайно важливе питання — це питання довіри до України, питання дотримання свого слова. Це те, на що дивляться союзники, партнери, донори та інвестори. Наш шлях — лише виконання меморандуму, яким би важким це не було. Ці реформи потрібні Україні, а не Заходу. Ніякої драми наразі немає. Цього місяця президент України зустрінеться з головою МВФ і, сподіваюсь, узгодить всі питання.
Драма взагалі цього року ні до чого. Цього року не принципово, чи трохи швидше, чи трохи повільніше. Яке це матиме значення, якщо українці оберуть Раду популістів і реваншистів?
2019 рік буде важливим. А хто хоче, той вже може зауважити зерна здорового глузду. Суспільство змінюється, дорослішає та мудрішає. І саме тому я є оптимістом
