Про це повідомив посол України у Білорусі. Участь України у структурі, яка, свого часу, була покликана замінити й відродити СРСР, стала чисто номінальною. Омана довжиною у 27 років добігла логічного кінця.
Розваливши радянську імперію у Біловезькій Пущі, лідери трьох держав – України, Росії й Білорусі – повинні були зупинитись. Та їхнє власне комуністичне минуле й ностальгія по «старим добрим часам» перемогли – то ж буквально одразу був підписаний новий «союзний договір». Такий, який ніби нікого ні до чого не спонукав – але все ж не дозволив кожній з незалежних країн йти своїм шляхом. Понад два наступні десятиліття РФ за допомогою СНД намагалася усіма правдами й неправдами втягнути колишні радянські республіки (окрім країн Балтії, яким від самого початку дістало здорового глузду не зв’язуватись) до своєї нової сфери впливу. Все йшло у хід: і дипломатичні зустрічі «в теплій дружній атмосфері», і зони вільної торгівлі, і спостерігачі «від країн СНД», які допомагали фальшувати вибори, і створення військового блоку «ОДКБ»… А коли важелі впливу на Україну було вичерпано – Кремль відкинув усі маски й вдався до відкритої агресії. Але це вже відома історія.
Так чи інакше, а без участі України існування СНД ставало порожнім фарсом. Саме тому процес розірвання договорів у рамках «Співдружності» тривав так довго. Юридичне розлучення – завжди складний і не швидкий процес, тим важчий, чим більше драматичним було життя поруч. Але це потрібно було зробити – і це зробили. «Немытая Россия» отримала від України остаточне «прощавай».
Сьогоднішні очільники держави, які сколотили свої статки на продажі в РФ фільмів та передач і на виступах у газпромівських саунах, можуть лише скреготіти зубами з люті: повернутися до повноцінної співпраці в рамках СНД вони не зможуть, як би не хотіли. І не зможуть ніколи – навіть якщо скінчиться війна, навіть якщо Крим і Донбас будуть повернені під український суверенітет. Бо, на відміну від них, для українців восьмий рік як очевидно – що таке РФ і чого варта дружба з нею.
