Напередодні візиту федерального канцлера Ангели Меркель до Москви спостерігачі намагалися зрозуміти, чи зможуть домовитися Меркель і російський президент Володимир Путін, чи знайдуть вони спільну мову на тлі конфлікту Євросоюзу і США через вихід Сполучених Штатів з угоди щодо Ірану. Найбільш оптимістичними були, звичайно, спостерігачі в Москві. Тут говорили про «ренесанс» російсько-німецьких відносин, доводили, що приїзд Меркель – як і майбутній приїзд президента Франції Емманюеля Макрона – яскравий доказ відсутності ізоляції Путіна на міжнародній арені. Та й сам Путін щосили вдавав, що приїзд Меркель – мало не «сімейний» візит: канцлера він зустрічав з квітами та прем’єром Дмитром Медведєвим.
Але результат цієї зустрічі не новий: ніяких домовленостей по жодному з питань. Немає ніякого розуміння, чи будуть загальними дії щодо Ірану. Немає ніяких нових пропозицій по Сирії. Немає ніяких точок дотику з Україною. Навіть ситуацію з миротворцями ООН Меркель і Путін зараз бачать зовсім по-різному – хоча ще недавно російський президент вдавав, що готовий до поступок.
Путін ще не готовий визнати, що тиск Заходу матиме руйнівні наслідки
Про зустріч у «нормандському форматі», як і раніше, говорять, але дати її проведення не називають. Меркель стверджує, що така зустріч повинна принести конкретні результати – але поки таких результатів не проглядається.
Нічого нового ми не почули і з приводу «Північного потоку-2». Путін стверджує, що транзит через українську територію і після запуску нового газопроводу буде збережений – але тільки в разі, якщо для цього будуть економічні обґрунтування. Меркель закликає зберегти за Україною важливу роль в транзиті і не допустити збитків для її економіки. Це не одна і та ж позиція, це – різні позиції. І нічого дивного в цьому немає. Сьогодні російський президент все ще не готовий визнати, що тиск Заходу матиме руйнівні наслідки для економіки його країни і збереження влади.
Саме тому їздити до Путіна можна. А домовлятися з ним – не можна.
