Це буде довгий і дуже жорстокий текст. Хочете правду, просту і зрозумілу – мов колуном межі очі? Будь ласка. Транспортний літак ІЛ-76, збитий 14 червня 2014 р. над Луганським аеропортом, віз НЕ поповнення і НЕ припаси для оточених. Точніше так – на борту ІЛу були і 40 десантників, і 9 членів екіпажу, і 3 бойові машини десанту, і боєкомплект, і запас харчів. Але летіло все це в Луганський аеропорт НЕ аби підмінити гарнізон і НЕ аби поповнити його запаси – а зовсім з іншою метою.
Мету польоту в книзі «Хроніка гібридної війни» озвучив волонтер, дослідник і блогер Серж Марко: «Паралельно висуванню ЗСУ вздовж кордону в травні-червні 2014 року, в Луганському аеропорту (ЛАП) за допомоги військово-транспортної авіації почало накопичуватися угрупування військ для здійснення подальших бойових дій». Три ІЛи несли по 40 десантників і по три БМД до них – разом це було півтори парашутно-десантних роти (штатна чисельність – 76 бійців) доставлених в один рейс. Всього в ЛАП було здійснено 27 посадок військово-транспортних літаків – з особовим складом, технікою, харчами, БК. На 14 червня 2014 р. угрупування в ЛАП нараховувало 2 роти 80-ї аеромобільної бригади, 2 роти 25-ї повітрянодесантної бригади і зведений підрозділ на базі 1-ї окремої танкової бригади. Гарнізоном де десантники складали кричущу більшість, командував офіцер-розвідник з 1-ї танкової, позивний «Кобра». Для військових – зрозуміло.
Яка ж була мета накопичування сил? Очевидна. Накопичивши достатньо сил, угрупування в ЛАП мусило вийти з аеропорту, взяти під контроль периметр, який убезпечив би висадку військ в ЛАП, а по мірі прибуття військ наступати в напрямку Краснодон – Ізваріно, на зустріч батальйонам 79-ї і 72-ї бригад які закривали кордон від Амвросієвки на Ізваріно. Якби цей задум вдався – кордон був би заблокований ЗСУ ще в червні-липні 14-го, терористи ДиРи опинилися б у котлі, без поповнення і забезпечення, і тоді закінчення війни було б справою часу.
Але такий план був очевидний, скажете ви. Невже росіяни не зрозуміли б навіщо транспортники літають у ЛАП? Відповідь – а не мусили зрозуміти. Бо, водночас з накопиченням сил у ЛАП, частини сектору «А» почали наступ з півночі у напрямку на місто Щастя – і саме ці дії терористи ДиРи і їхні московські куратори мусили б прийняти за основні.
Але хіба можна відправляти такі маси людей військово транспортними літаками без відповідного прикриття? Відповідь – такі дії повітряно-десантних/аеромобільних військ описані в їхніх же статутах. Такі самі задачі стоять зараз і перед ДШВ – захоплення аеродромів, організація повітряного мосту для накопичування сил і використання його як плацдарму. Розумієте, десантники – це не легка піхота в беретах «марун» (раніше – в блакитних), це – такий рід військ, основна функція яких – десантуватися. З парашутом, з вертольотів, з військово-транспортних літаків, тощо. І так, при проведенні таких операцій бувають чималі втрати, при чому зразу – багато. Збитий гелікоптер – це загиблі всі хто на борту. Збитий літак… Ведення бою в оточенні (а для десантників це ледь не основна форма бою) завжди супроводжується чималими втратами. Американці у 1965 р. під час битви в долині Йа-Дранг (див. фільм «Ми були солдатами») за 5 діб втратили 308 бійців загиблими і 540 – пораненими, плюс 4 збитих гелікоптери. І це – проти напівпартизанської армії Північного В’єтнаму! Це – гірка правда війни, у якій десантні війська і піхота – далеко не одне й те саме. Не готовий десантуватися – десант не для тебе.
Але ж десантування з літаків не прикритих нічим, становило смертельний ризик для екіпажів і людей на борту! Точно. Але. Зараз ми знаємо про збитий літак. А 13 червня 2014 р. про таке не знали ані ми, ані штаб АТО. Натомість штаб знав інше. Штаб знав, що саме літаками військово-транспортної авіації в Маріуполь були перекинуті бійці батальйону «Азов» в травні. Штаб АТО знав, що саме літаками ВТА 27-31 травня були перекинуті війська у Донецький аеропорт – ті самі які тримали оборону ДАП протягом усього літа. Штаб знав, що літаками ВТА УЖЕ здійснено 26 посадок в ЛАП, незважаючи на всю активність терористів. І ще. Штаб АТО знав, що літаки пілотували командир 25-ї бригади ВТА полковник Мимриков і заступник командира бригади полковник Бєлий, без перебільшення – одні з найкращих пілотів в українській військово-транспортній авіації. І ще штаб АТО знав, що надмірна активність штурмової авіації і гелікоптерів приверне зайву увагу штабістів-росіян. ІЛи сідали в ДАП «по-афганськи», піке-вихід-посадка, тобто в темряві помітити їх вчасно було вкрай непросто.
Тоді що ж сталося в ЛАП 14 червня 2014 р.? А сталася класична операція «війни на ефект». По-перше, треба розуміти, у 2014 р. ми воювали із заплющеними очима, а Москва – з розплющеними. Про план штабу АТО з перекриття кордону, явно дізналися в Москві і заходилися його зривати. Розстріл блокпосту №10 під Волновахою став причиною створення «ефекту», тобто паніки на українських ЗМІ і соцмережах, відтак – тиску на владу, в наслідок чого 51-а бригада була виведена із зони АТО. Просування ЗСУ від Амвросієвки до Ізваріно добряче уповільнилося, що дало змогу терористам закріпитися на ключових ділянках оборони.
В районі Луганська терористи і їхні московські куратори точно знали, що увагу треба звертати не на дії ЗСУ з півночі, а саме на ЛАП. Ба-більше – саме 14 червня частни сектору «А» звільнили Щастя – основні сили терористів були не там. Знаючи час вильоту літаків, терористи низкою болючих атак примусили залогу ЛАП згуртувати сили біля будівлі аеропорту і… залишити без прикриття злітно-посадкову смугу. Відхід українців від смуги дозволив терористам підтягнути до неї зенітну установку ЗУ-23 – і саме вона, а не ПЗРК «Ігла» стала причиною загибелі ІЛ-76. Додатковим фактором стало те, що після влучення «Ігли» в двигун літака, екіпаж рефлекторно відстрелив протиракетні теплові пастки – і вони підсвітили літак. Далі – справа техніки.
Як і з Волновахою, збитий літак став приводом для істерики в ЗМІ і на соцмережах, що виродилося в тиск на владу і потягло низку відсторонень від посад. Як наслідок – операцію з накопичування сил у ЛАП було згорнуто. Гарнізон перейшов до утримування зайнятих позицій. Закривати кордон відтоді мусили виключно сили сектору «Д» - наступати на Ізваріно самотужки.
Що далі? Перший ІЛ-76, який сів у ЛАП, полковник Мимриков зумів увести на велику землю – і це був справжній подвиг професіонала. Злітали в нельотну погоду і ледь не вертикально вгору. Поки українські десантники збирали тіла товаришів загиблих в ІЛі – терористи збирали своїх загиблих і вивезли вісім забитих вантажівок трупів – можна уявити бої якої інтенсивності тривали в ЛАП напередодні. Після зльоту літака полковника Мимрикова, терористи почали шматувати артилерією злітну смугу і сідати в ЛАП стало неможливо. Але гарнізон продовжували підтримувати з повітря – скидали вантажі на парашутах. Так тривало до початку липня – до загибелі АН-28, збитого російською ППО. 13 липня в ЛАП прорвався зведений загін сектору «А» під командуванням полковника Ковальчука. 18-20 липня підрозділи 80-ї, 25-ї, 128-ї, 51-ї бригад і батальйону «Айдар» пробили коридор в Луганський аеропорт – втративши при цьому людей навіть більше ніж було на ІЛі.
І так. Всі свої сили сепари відтоді сконцентрували проти наступавших батальйонів 79-ї і 72-ї бригад – дійти до Ізваріно вони так і не змогли. Операція з блокування кордону була провалена.
Чи була альтернатива? Так, була. Піти з ЛАП ще в травні 14-го – і зразу здобути в небі «авіацію ЛНР». Чи хтось сумнівається що «водіям та шахтарям з уламків шахтного обладнання зібрати МІГ-29» – як чхнути? А ще класна альтернатива – взагалі не намагатися блокувати кордон, а зваживши на співвідношення сил, ЗСУ заритися в землю там де вже стояли і… віддати ініціативу терористам. Так – краще?
Винуватим у загибелі ІЛа зробили генерала Назарова – бо він був начальником штабу і саме його підпис був під наказом на виліт літака. Це – офіційно. Насправді – бо громадська думка розбурхана журналістами-зрадофілами жадала крові генерала. І суд пішов у неї на повідку.
Все це зараз відомо. Але мучить мене думка. А от якби у червні 14-го не припинили накопичування сил і якби довели операцію з накопичування до завершення. Якби ЛАП прийняв війська і вони пішли на зустріч 79-й та 72-й на Ізваріно?... Очевидно ж. Війна закінчилася б ще влітку 14-го.
Але – народ жадав крові. Крові своїх. Операцію було зірвано.
Дмитро "Калинчук" Вовнянко
