Санкції Європейського cоюзу проти Росії будуть продовжені на чергові шість місяців – і це незважаючи на те, що провідні представники нового уряду Італії наголошували на безглуздості і непотрібності цих санкцій. Італія користується в ЄС куди більшою вагою і авторитетом, ніж інші країни, які оскаржували необхідність продовження санкцій. Чому ж тоді санкції продовжені і цього разу?
Як не дивно, найбільш точну відповідь на це питання дав російський політик – голова міжнародного комітету Ради Федерації Костянтин Косачов. Досвідчений пропагандист зазначив на своїй сторінці у фейсбуці, що «якби у прихильників скасування санкцій з'явилися б хоч якісь аргументи, якийсь привід переглянути санкційну політику й зберегти обличчя, рішення відразу виявилося б іншим».
Це дійсно так. В Євросоюзі існує сильне проросійське лобі, яке забезпечене і грошима Кремля, і політичними поглядами окремих представників істеблішменту. Однак Москва повинна дати своїм лобістам можливість відмовитися від санкцій. Простіше кажучи – почати виконувати Мінські угоди, вивести війська з території Донбасу, розпочати консультації щодо врегулювання статусу анексованого Криму. Але нічого цього не відбувається. У Росії хочуть, щоб її лобісти на Заході забезпечили відмову від санкцій без будь-яких реальних зусиль з боку Кремля. Навіть без імітації зміни політики. Путін прагне прийняти беззастережну капітуляцію цивілізованого світу. Саме тому західна політика стосовно Росії не може зазнати змін. Коли керівники західних країн обговорюють питання продовження санкцій або зустрічаються з Володимиром Путіним, вони розраховують на перемогу здорового глузду. На те, що Путін піде хоча б на умовні поступки і компроміси. Коли лобісти російських інтересів на Заході говорять про необхідність врегулювання відносин з Росією, вони розраховують, що Москва створить хоча б декорацію розв'язання кризи. Але Москва нічого цього не збирається робити.
Домовленостей із Путіним не буде
Навіть якщо хтось із російських чиновників розуміє необхідність пустити пил в очі партнерам по переговорах, він ніколи не запропонує це Путіну – з елементарного остраху, з небажання втрачати посаду і владу. Тому не потрібно очікувати сенсацій від зустрічей Путіна із Трампом, Меркель, Макроном. Домовленостей не буде. А якщо вони і будуть – Путін від них швидко відмовиться.
Те ж саме, до речі, стосується і українських реалій. Український виборець може обрати президентом політика, який орієнтується на Москву. Але і цей політик ніколи не отримає від Кремля ключі від Донецька чи Сімферополя. Адже ніхто не дав Едуарду Шеварднадзе відновити контроль над Абхазією і Південною Осетією, ніхто не надає Ігорю Додону можливість повернути Молдові фактично окуповане Придністров’я. Чому ж із Україною має бути інакше?
Чи означає це, що з Росією не можна домовитися? Так, із Росією Путіна домовитися не вдасться. Як не можна було ні про що реально домовитися із Радянським Союзом до Горбачова. Президенти США зустрічалися з першими і генеральними секретарями ЦК КПРС і розраховували на розрядку – а потім відбувалося вторгнення до Чехословаччини або Афганістану. Блискучий німецький канцлер Віллі Брандт придумав нову східну політику і співіснування з НДР – але все закінчилося зникненням «першої робітничо-селянської держави на німецькій землі», бо її мешканці бажали не співіснування, а життя в єдиній Німеччині.
У протистоянні із режимом, який сповідує альтернативні цінності, може допомогти не компроміс, а терпіння і готовність дотримуватися власних принципів. Саме це визначить, хто переможе у протистоянні демократії та авторитаризму.
Віталій Портников
