Знаменитий президент-демократ одразу після обрання на другий термін, привів США в 1917 році в Першу світову війну. Його «14 пунктів мирної угоди», які затвердив Конгрес у січні 1918 року, стали основою завершення цієї війни і юридичною платформою Версальського договору. Те, що зараз наївно копіюють у канцелярії президента на Банковій.
По суті він створив Лігу націй, проти якого виступив Сенат США. Геній. В тому ж 1918 році він придумав Федеральну резервну систему, яка і до цього часу бездоганно виконує роль центрального банку США. Сильний, ідейно переконаний у цивілізаційному лідерстві США і неймовірно впертий.
Він 6 місяців реально головував в Парижі на Мирній конференції й перший з часу створення Америки приїхав і переконав Європу.
Цього не ставало Джо Байдену, який продовжував і залишається в густій тіні Барака Обами. З коктейлем лівої філософії лібертаріанства, нерішучості, замішаної на наївності та страху, що призвело до згортання лідерства США після глобального розширення сили Америки республіканським Бушем.
Російська агресія проти України змусила Байдена вирватись з обіймів попередника. І відновити американську силу. Проте недостатньо, аби повернутись до Вудро Вільсона і Франкліна Рузвельта. Після Європи Вільсон безкінечно їздив Америкою, агітуючи за ратифікацію угоди про вступ в Лігу націй, в яку США так і не вступили. Він бився зі всією відчайдушністю, не жаліючи сил. Його розбив важкий інсульт, ліва частина тіла була паралізована, і він осліп на одне око. Кілька місяців його возили в інвалідному візку і він був прикований до ліжка довгі місяці.
Доступ до нього мало лише три особи: друга дружина Едіт Вільсон, яка й фактично керувала країною, особистий секретар Джозеф Томелті й доктор Керрі Грейсон.
Едіт сиділа в Овальному кабінеті й приймала візитерів. Врешті, вона змусила всіх писати їй листи. Республіканці називали її «місис Вільсон президент», а журналісти – «секретний президент». Віцепрезидент Томас Маршалл відмовився виконувати обов’язки президента, наполягаючи на спільному рішенні Конгресу.
І хоч Сенат не ратифікував ні Версальський договір, ані статут Ліги націй, в жовтні 1920 Вудро Вільсон отримав Нобелівську премію миру «за роль створення Ліги націй». Це підштовхнуло його втретє висувати свою кандидатуру на номінацію президента, але під тиском впливових демократів цього не зробив.
Вони зійшлись на губернаторі Огайо Джеймсу Коксу, який програв Уоррену Гардінгу. Йому не пощастило. Через два роки він помер, за однією інформацією, від обширного інфаркту, а за другою, він був отруєний дружиною через ревнощі. Прикметно, що у Кокса кандидат у віцепрезиденти був помічник морського міністра Франклін Делано Рузвельт.
Іншими словами, нинішня історія виборів президента США не є оригінальною і несподіваною. Як і тоді, після Першої світової війни та під час і після Другої світової війни, головна проблема полягає у визначенні стратегічного курсу США і балансі між зовнішньою і внутрішньою політикою.
Після Першої світової війни США не змогли, виявились через внутрішнє протиборство неготовими, сформулювати ясну і лінійну зовнішньополітичну доктрину.
Вони, найперше республіканці, не змирились з рішенням Паризької мирної конференції, дали шанс ізоляціоністам зламати створений Вудро Вільсоном Євроатлантичний союз через ратифікацію Версальського договору і спільно діяти в Лізі націй.
Вони взяли курс на економічне відродження Німеччини, надавши їй кредитів майже на 20 млрд марок. 80% іноземного капіталу Німеччини належало США. Вони відродили воєнну потугу, якою скористався Гітлер. Так було до Рузвельта. Він запровадив нейтралітет і добросусідство і нормалізував стосунки з СРСР.
Саме американці забезпечили Сталіну індустріальну революцію, вклавши мільярди доларів у будівництво крупних заводів і фабрик, іноді будуючи їх «під ключ», перевізши повністю із США. Це і дало можливість швидкими темпами підготувати Радянський Союз, як імперію війни.
Рузвельт врахував помилки минулого і, спираючись, найперше, на Черчилля, відновив Євроатлантичну конференцію, яка привела до створення потужного західного альянсу і створення оборонного союзу НАТО разом з обʼєднаною Європою.
Успіхом стало президентство Гаррі Трумена, який замінив Рузвельта після його смерті. Він запустив Холодну війну з СРСР, яка і привела до його кончини республіканським президентом Рейганом.
Сьогодні США знову на початку шляху. Байдену блискуче вдалося об’єднати західний світ і його союзників проти тираній, автократій і воєнних диктатур. Після Трампа НАТО знову не лише говорить однією мовою, але все більше готове демонструвати воєнну силу, задля якої воно і було створено.
Для стримування радянського експресіонізму, спадкоємницею якого стала сучасна Росія, запобігання відродженню націоналістичного мілітаризму в Європі, тобто нацизму, який сповідує нинішній Кремль, та заохочення європейської політичної інтеграції, яку не сприймає повною мірою Дональд Трамп.
Саме Байден створив союз PBP (Partners in the Blue Pacific) із США, Британії, Австралії, Нової Зеландії та Японії для протистояння Китаю в індо-тихоокеанському регіоні. Саме Джо Байдену вдалося відновити впливову роль союзу країн G-7, який формує практично весь спектр глобальної політики світових демократій.
Головне, завдяки президенту Байдену Україна не тільки змогла зупинити російську армію, нанести їй важкі поразки, що призвело до втрати стратегічної конвенційної боєздатності.
Адміністрація США надала безпрецедентну воєнну і фінансову допомогу Україні, переозброїла ЗСУ західною зброєю і включила Київ у швидкий західний мейнстрим.
Зрозуміло, але надто надмірна обережність особисто президента Байдена, його «обамівська» нерішучість, гіпертрофований страх перед соціопатією російського правителя реально вдатися до ядерної зброї зі спотвореними переживаннями про можливий хаос через розпад російської держави, – не дозволили, ані зупинити війну, ані наблизити Путіна до воєнної поразки.
І для першого, і для другого США все ще мають ресурси й можливості. Через це Знаменитий президент-демократ одразу після обрання на другий термін, привів США в 1917 році в Першу світову війну. Його «14 пунктів мирної угоди», які затвердив Конгрес у січні 1918 року, стали основою завершення цієї війни і юридичною платформою Версальського договору. Те, що зараз наївно копіюють у канцелярії президента на Банковій.
По суті він створив Лігу націй, проти якого виступив Сенат США. Геній. В тому ж 1918 році він придумав Федеральну резервну систему, яка і до цього часу бездоганно виконує роль центрального банку США. Сильний, ідейно переконаний у цивілізаційному лідерстві США і неймовірно впертий.
Він 6 місяців реально головував в Парижі на Мирній конференції й перший з часу створення Америки приїхав і переконав Європу.
Цього не ставало Джо Байдену, який продовжував і залишається в густій тіні Барака Обами. З коктейлем лівої філософії лібертаріанства, нерішучості, замішаної на наївності та страху, що призвело до згортання лідерства США після глобального розширення сили Америки республіканським Бушем.
Російська агресія проти України змусила Байдена вирватись з обіймів попередника. І відновити американську силу. Проте недостатньо, аби повернутись до Вудро Вільсона і Франкліна Рузвельта. Після Європи Вільсон безкінечно їздив Америкою, агітуючи за ратифікацію угоди про вступ в Лігу націй, в яку США так і не вступили. Він бився зі всією відчайдушністю, не жаліючи сил. Його розбив важкий інсульт, ліва частина тіла була паралізована, і він осліп на одне око. Кілька місяців його возили в інвалідному візку і він був прикований до ліжка довгі місяці.
Доступ до нього мало лише три особи: друга дружина Едіт Вільсон, яка й фактично керувала країною, особистий секретар Джозеф Томелті й доктор Керрі Грейсон.
Едіт сиділа в Овальному кабінеті й приймала візитерів. Врешті, вона змусила всіх писати їй листи. Республіканці називали її «місис Вільсон президент», а журналісти – «секретний президент». Віцепрезидент Томас Маршалл відмовився виконувати обов’язки президента, наполягаючи на спільному рішенні Конгресу.
І хоч Сенат не ратифікував ні Версальський договір, ані статут Ліги націй, в жовтні 1920 Вудро Вільсон отримав Нобелівську премію миру «за роль створення Ліги націй». Це підштовхнуло його втретє висувати свою кандидатуру на номінацію президента, але під тиском впливових демократів цього не зробив.
Вони зійшлись на губернаторі Огайо Джеймсу Коксу, який програв Уоррену Гардінгу. Йому не пощастило. Через два роки він помер, за однією інформацією, від обширного інфаркту, а за другою, він був отруєний дружиною через ревнощі. Прикметно, що у Кокса кандидат у віцепрезиденти був помічник морського міністра Франклін Делано Рузвельт.
Іншими словами, нинішня історія виборів президента США не є оригінальною і несподіваною. Як і тоді, після Першої світової війни та під час і після Другої світової війни, головна проблема полягає у визначенні стратегічного курсу США і балансі між зовнішньою і внутрішньою політикою.
Після Першої світової війни США не змогли, виявились через внутрішнє протиборство неготовими, сформулювати ясну і лінійну зовнішньополітичну доктрину.
Вони, найперше республіканці, не змирились з рішенням Паризької мирної конференції, дали шанс ізоляціоністам зламати створений Вудро Вільсоном Євроатлантичний союз через ратифікацію Версальського договору і спільно діяти в Лізі націй.
Вони взяли курс на економічне відродження Німеччини, надавши їй кредитів майже на 20 млрд марок. 80% іноземного капіталу Німеччини належало США. Вони відродили воєнну потугу, якою скористався Гітлер. Так було до Рузвельта. Він запровадив нейтралітет і добросусідство і нормалізував стосунки з СРСР.
Саме американці забезпечили Сталіну індустріальну революцію, вклавши мільярди доларів у будівництво крупних заводів і фабрик, іноді будуючи їх «під ключ», перевізши повністю із США. Це і дало можливість швидкими темпами підготувати Радянський Союз, як імперію війни.
Рузвельт врахував помилки минулого і, спираючись, найперше, на Черчилля, відновив Євроатлантичну конференцію, яка привела до створення потужного західного альянсу і створення оборонного союзу НАТО разом з обʼєднаною Європою.
Успіхом стало президентство Гаррі Трумена, який замінив Рузвельта після його смерті. Він запустив Холодну війну з СРСР, яка і привела до його кончини республіканським президентом Рейганом.
Сьогодні США знову на початку шляху. Байдену блискуче вдалося об’єднати західний світ і його союзників проти тираній, автократій і воєнних диктатур. Після Трампа НАТО знову не лише говорить однією мовою, але все більше готове демонструвати воєнну силу, задля якої воно і було створено.
Для стримування радянського експресіонізму, спадкоємницею якого стала сучасна Росія, запобігання відродженню націоналістичного мілітаризму в Європі, тобто нацизму, який сповідує нинішній Кремль, та заохочення європейської політичної інтеграції, яку не сприймає повною мірою Дональд Трамп.
Саме Байден створив союз PBP (Partners in the Blue Pacific) із США, Британії, Австралії, Нової Зеландії та Японії для протистояння Китаю в індо-тихоокеанському регіоні. Саме Джо Байдену вдалося відновити впливову роль союзу країн G-7, який формує практично весь спектр глобальної політики світових демократій.
Головне, завдяки президенту Байдену Україна не тільки змогла зупинити російську армію, нанести їй важкі поразки, що призвело до втрати стратегічної конвенційної боєздатності.
Адміністрація США надала безпрецедентну воєнну і фінансову допомогу Україні, переозброїла ЗСУ західною зброєю і включила Київ у швидкий західний мейнстрим.
Зрозуміло, але надто надмірна обережність особисто президента Байдена, його «обамівська» нерішучість, гіпертрофований страх перед соціопатією російського правителя реально вдатися до ядерної зброї зі спотвореними переживаннями про можливий хаос через розпад російської держави, – не дозволили, ані зупинити війну, ані наблизити Путіна до воєнної поразки.
І для першого, і для другого США все ще мають ресурси й можливості. Через це Україна змушена воювати лише однією рукою та одним оком..