Рада проголосувала у першому читанні проект бюджету. Це факт.
Премєр-міністр України Олексій Гончарук заявив, що Україна за 5 років дасть + 40% росту.
Заява прем’єра це теж факт. А озвучені цифри – не факт, а хотєлочки.
Якщо рахувати, як у п’ятому класі, то вийде, що треба додавати по 8% на рік.
А у нас, в бюджетному прогнозі вказується зростання на 3%. Якось, якщо по 3 відсотки додавати – ніяк у нас 40-к не вийде. Чи я не так рахую?
А ось у самому бюджеті «нескладух» вийшло – вагон і невеличка тачка.
Перша і головна – не справдилися очікування бюджетників.
В новинах, звичайно не розказують про якісь успіхи попередників. Проте, фактом є те, що після прийняття безвізу прискорилася трудова міграція. Вимивання українських кадрів заставило роботодавців різко підвищити зарплати в різних галузях. В будівництві, наприклад, за два роки зарплата піднялася у два рази. У ДВА! РАЗИ!
Класний муляр в Україні, наприклад,вже заробляє на рівні з головою райдержадміністрації.
Але, за ними не піднялися зарплати бюджетників. І тепер зварювальник отримує мінімум 25 тисяч гривень, а вихователька у дитсадку – 4 тисячі чистими в руки. Різниця катастрофічна.
Не підняти зарплати хоч на трошки у бюджетній сфері – це звичайно, зальот для Зеленського. Вчителі не зрозуміють. А може і не пробачать.
Ще гірше, коли надбавки ще і поскорочують. А вирівнювати їх напряжуть місцеві бюджети. Тоді і бюджети громад просядуть.
Я всю дорогу критикував уряди Яценюка і Гройсмана за дуже погані і розмиті освітні субвенції. Безповоротня субвенція взагалі – це дуже важливий елемент у реформі децентралізації. Це основа нинішнього (відносно) фінансового благополуччя громад. Але обидва уряди ніколи не враховували при розрахунку освітньої субвенції позашкільну освіту. І тим паче дошкільну.
І це погано. Якщо ми говоримо про успіх нації, то держава, делегуючи громадам повноваження по освіті має ще й подумати, що освіта – це не лише алгебра та історія. Крім уроків учень має ще попиляти скрипку, пограти (руками!) на піаніно, вдарити по м’ячу, повишивати хрестиком. Думати про це, як перспективу – має уряд младореформаторів. А вони просіли у своєму небажанні думати про майбутнє – неабагато нижче попередників.
Відсутність повноцінної субвенції демотивує громади розширювати горизонти можливостей для дітей. Тому ДЮСШ в Україні будуть закриватися.
Ми вже скотилися до краю. В Україні спортом займається 14% школярів. У Ісландії – 80%.
У Фінляндії дозвілля дітей складено так, що фактично у гуртковій чи спортивній роботі задіяні 100% учнів. А у нас – провал. Менше половини.
Відношення до освіти і освітян – це основний показник для уряду. Цей уряд буде неуспішним. Тому що сьогодні в Сумах звільнилася дуже хороша молода вихователька у дитсадку.
Вона поїде до Польщі, курям лапи рубати. Вона більше не проголосує за Зе! Бо просто вже не повернеться.
