Недавній мій допис про арешт «Пуми» і обшук у піццерії «Ветерано» знову призвів до вкрай неприємного для мене явища. Частина френдів в коментарях почали просторікувати на тему, мовляв «а чого жаліти добровольців і ветеранів? Самі винні! Самі топили проти Порошенка – от тепер мають». Висновок з таких моментів очевидний – співчувати і допомагати добровольцям і ветеранам, що потрапили під прес влади не треба, хай самі тепер викручуються…
Мені кортить запитати таких кометаторів – люди ви в сосну ударилися? У вас запаморочення? Ви головою думаєте, коли пишете таке?
По-перше, твердження ніби ветерани, добровольці, волонтери і військо підтримали Зеленського – нісенітниця. Ветерани, добровольці, волонтери та військо підтримали, Зеленського, підтримали Порошенка, підтримали Тимошенко, підтримали Гриценка, підтримали кандидата «проти всіх», тощо. Люди проголосували за того за кого захотіли. Українцями від того всі вони бути не перестали.
По-друге, я хочу нагадати, що був час коли все наше суспільство готове було оплесками шанувати навіть прибічників Януковича – якщо ті були в АТО на передовій влітку 14-го. А повірте чимало їх там було – сам знаю таких. У той самий час чимало «незламних патріотів» сиділи у тилу, писали проникливі ура-патріотичні тексти, і серед іншого заявляли, що фронтовики які не говорять українською – не патріоти України, бо вони воюють не за Україну а за нео-УРСР. Знаєте чому це твердження ідіотське за суттю?
Тому що людина яка на передовій захищає Україну, є її патріотом апріорі. Просто тому, що вона готова в ім’я існування України стати калікою або трупом. І дрібницею це видається тільки тому, хто ніколи не відчував отого пронизливого нудотного страху який відчуваєш під обстрілом.
Тоді намагалися патріотів поділити на «правильних» і «неправильних». Тепер – на «правильних» і «неправильних» ділять ветеранів, добровольців і волонтерів. Це нормально?
Давайте тоді розів’ємо цю тему далі. Я маю знайомих з якими я воював, і які голосували за Зеленського. Я знаю людей з якими я волонтерив, які так само голосували за Зеленського. Я мушу їх послати під три чорти і припинити з ними будь-які контакти? А може краще мені з ними спілкуватися, пояснювати свою думку, наводити прості життєві приклади, переконувати?
Ви готові поділити ветеранів, добровольців і волонтерів на «правильних» і «неправильних» і відцуратися від «неправильних» взагалі? Шановні, а якого ж лихого ви тоді виходите на акції «Ні капітуляції» разом з організаціями аж ніяк не прихильними до Порошенка – аж до Нацкорпусу? Може краще тої – в гордій самотності, лише зі своїми? А вам не здається, що влада хоче от саме цього – розколоти протестний рух, поділивши нас на «порохоботів», «нациків», «юльків», тощо?
Шановні, моя підтримка п’ятого президента Порошенка ґрунтується не на обожнюванні Петра Олексійовича особисто і не на вірі в його непорочність. Вона ґрунтується на твердому переконанні, що курс яки провадив Петро Порошенко – для України єдиний правильний і ефективний, і Україна обов’язково повернеться до нього. З Порошенком чи без нього. Бо всі інші шляхи – хибні. Країні потрібен керівник-професіонал, а не казкар-дилетант у будь-яких мірах його привабливості. І якщо я вірю що це – правильно, це означає що рано чи пізно те саме збагнуть інші люди. Банально тому, що іншого шляху – нема. Треба їм допомогти збагнути.
Люди не міняються? Смішно. Я знав людей, які ненавиділи Порошенка у 2005 р. (корупційний скандал), і які голосували за Порошенка у 2014 і у 2019 рр. Я знаю людину яка була впертим ватником у 2010 р. і яка стала кіборгом в ДАП у 2014-му. Люди міняються. Особливо – коли їм допомагають мінятися.
Треба говорити. Треба допомагати. Треба не ділити тих хто уже боровся за Україну, на своїх і чужих.
