Кожен з нас має власне уявлення про ті чи інші речі. І це добре.
Але є об’єктивна реальність, приватизація якої веде до катастроф – особистих та суспільних. Самий простий приклад. Є Святе Письмо, є об’єктивне вчення Христа, але суб’єктивізація їх, намагання приватизувати собі розуміння Христової науки, призводить до виникнення єресі.
Те саме відбувається коли хтось намагається прихватизувати собі деякі значущі суспільні речі чи явища. Як, наприклад, Майдан.
У зв’язку із ростом протестних настроїв у суспільстві, Майдан знов стає актуальніше. І в той же час активізуються сектанти, що прикриваються лозунгами Майдану, а сили його зреклися.
У будь-якому явищі, сектанта від справжньої людини дуже легко відрізнити за досить простою ознакою. Сектант постійно наголошує, що тільки він один правий, а всі інші мають пристати до його думки. В християнстві яскравим прикладом секти є Московський Патріархат. Вони вчать так: якщо ти не будеш з нами, ти не спасешся. Натомість істинна Христова Церква вчить: спасіння від Христа, слідуй за Христом, спасешся ти і весь дім твій.
Тепер про Майдан і його сектантів. Я зі здивуванням читаю у деяких корисних ідіотів, такі фрази, мовляв, як сміють зараз виходити на Майдан ті, хто не підтримував його в 13-14 роках! Ми тоді мерзли та відстоювали Україну, а вони нас не підтримували! Як можна терпіти їх поруч із собою! Ми – ветерани Майдану і нам вирішувати кому тут бути, а кому ні!
Ну ви ж розумієте, що Майдан – це не приватна власність якихось осіб. Майдан – це не те, що можна зібрати за гроші чи за наказом. Майдан – це коли серце тебе кличе і ти, як не пручайся, все одно підеш туди. Зараз в нас така ситуація, що ми чекаємо поштовху. Ми справді не знаємо що робити, але ми всі в очікуванні. І ми збираємось на короткі віче для підтримки один одного, щоб бачити очі тих, хто у вирішальний момент стане поруч.
Майдан – це місце для всіх і кожного. І особливо для тих, хто змінив свій світогляд завдяки критичному мисленню. Так, в 13-му році багато людей були з певним хибним уявленням про Україну та її місце у світі. Але потім сталася війна і розумні люди, завдяки умінню обробляти інформацію, змінили свою думку, позицію та світогляд.
Я дивлюсь на обличчя тих, хто вийшов позавчора на Полтавський Майдан. Спілкуємось. Багато знайомих облич з якими зустрічаєшся в храмі. Немало переселенців, які в 14-му році ще не жили в нашому місті. Але підходять і такі, котрі кажуть: «Я тут вперше. Терпець вже урвався. Як думаєте, скоро щось серйозне розпочнеться?»
На дворі сильний холодний вітер. Він хитає дерева, несе пластикові пакети та здуває в небуття сектантів всіх мастей та віросповідань. Ми розгублені, але лише трохи. Це лише до тих пір, поки не почалося. Вже незабаром.
