У 1932 р. більшовики насправді не придумали нічого нового. Вони просто підтвердили довічне, коли керманичам Москви потрібні кошти – люди для них то ресурс.
1707 рік. Цар Петро І сьомий рік воював зі шведами. Точніше як воював? Регулярно відгрібав від шведів в табло. Під Нарвою 10,5 тис шведів рознесли 37 тис московітів що сиділи в украпленому таборі – сам Петро І напередодні дав драла. Далі пішли героїчні поразки під Якобштадтом, під Гемауертгофом, під Фрауштадтом (спільно з саксонцями), втеча з під Гродна. Зрештою – нарвалися. Скориставшись тим, що основні сили Карла ХІІ перебували в Польщі росіяни захопити шведські Нотебург, Нієншанц і Нарву та заходилися в усті ріки Нева будувати Петербург. Звісно шведи такого стерпіти не могли і пішли пояснювати Москві де її місце. Тобто, можна було цього уникнути – повернути чуже та оплатити моральні збитки, але Петру І був потрібен короткий шлях аби російські ліс, коноплі, віск та метал продавати британцям (Росія і тоді була сировинним придатком), а люди… Ну ви зрозуміли.
Коротше, у 1707 р. зібралася нарада в Жовкві де Петро І вирішив – шведів долати «скіфською тактикою», тобто тактикою випаленої землі. У повній мірі цієї тактики хильнула Білорусь. Ще до приходу туди шведів Москва заходилася нищити харчові припаси та худобу місцевих мешканців та палити їхні села. «А селяне уже жито в рожь и овес починать собирали и от того бунти учинялись. Драгуны их рубили и лошадей брали. А по полям и лесам имали тех хто уховался и рубили же дерзостных, а тех всех кто поклонно падал, тех в работы разные брали», - згадував російський капітан драгунів Семьон Курош. Дійшло до того, що у Могильові шведів зустрічали як визволителів. Армія Петра І шведів не стримувала – всі сутички які відбулися в той період аж до битви біля Головчина росіяни звично програли.
І от шведи наблизилися до України. Просто наведу дві цитати. «Ежели же неприятель пойдет на Украйну, тогда иттить у оного передом и везде провиант и фураж, а также хлеб стоячей на поле и в гумнах или в житницах по деревням… жечь «не жалея и строенья»… А ежели где поупряметца вытить в леса, то и деревни жечь» - це наказ царя Петра І генералу Іфланту. А от ще. «Король запитав ще: «Чому він не завадив неприятелеві палити села?» Майор відповідав: «Генерал намагався завадити тому, але неприятель скрізь ховався від шведів, і палив села тільки-но ми наближалися до них»…Полковник Гамільтон був відряджений з 1000 кіннотників у тил неприятеля, який палив села і виганяв мешканців», - це розповідь шведського генерала Юлленкрука про прихід шведів до України. Тобто «братній народ» села українців активно палив, а самих українців прирікав на голодну смерть, а «шведські загарбники» їх від того захищали! Правда цікаво?
Справедливості задля треба зазначити, невдовзі Петро І заборонив палити українські села і став вимагати поводитися з населенням лагідно. Причиною тому, як ви вже здогадалися, було повстання проти Москви і альянс зі шведами гетьмана Мазепи і частини гетьманських козаків. Військо Петра стикнулося з повстаннями козаків на своїх тилах. Довелося терміново міняти плани. Бо якби шведи поквапилися, а Мазепа не повстав… зараз Москва доказувала б нам, що Україну у 1708 р. розорили і голодомор нам влаштували шведи. Про Білорусь щось подібне вони зараз говорять – попри роботи про це російських істориків.
У 1932 р. сталося те саме. Москва – потребувала грошей на світову революцію. Люди були ресурсом. Тільки не знайшлося для українців тоді ані шведів, ані гетьмана Мазепи – останнього гетьмана незадовго до того самі українці захоплено замінили на письменника-фантаста Винниченка і богемного журналіста Петлюру. Як наслідок – тепер щороку в нас жалоба по Голодомору.
І ще – наша нинішня влада обговорює перспективи укладання мирного договору з Москвою і всерйоз просторікує про те, що Москва виведе свої війська з окупованого Донбасу. Та сама Москва де цар Петро І – національний герой.
