У попередньому дописі я вже розібрав міф «гетьмана Скоропадський намагався повернути Україну в Росію» під назвою «Грамота про федерацію». Тепер розглянемо інший міф – «гетьман Скоропадський був маріонеткою німців». Як у всіх інших, у цього міфу два автори – московські більшовики і УНРівська еміграція Винниченка і Петлюри. Ті для кого Україна гетьмана була занадто Україною – і ті для кого вона була недостатньо Україною. Нічого не міняється.
Почнемо спочатку. Німців до України привів НЕ гетьман Скоропадський. Німців в Україну привела Центральна Рада, через свої власні лівацькі переконання та дилетантизм в питаннях керування державою. Маючи на 7 листопада 1917 р. боєздатний корпус генерала Скоропадського і низку вірних Україні полків, з якими був ліквідований більшовицький виступ у Києві та наступ 2-го Гвардійського корпусу, вже під Крути ЦР мусила відправляти зведений загін курсантів і студентів, а Київ взагалі боронила збірна команда. Не дивно, що для Центральної Ради прихід німців був порятунком не тільки від червоних, а й від власних військових (запорожців, вільних козаків), які категорично не сприймали лівих ідей ЦР. Приклад – у Києві сотник Зелінський з Запорізької бригади зірвав з міської Думи червоні прапори – а Центральна рада вимагала покарання винних у «зневазі до революційних символів».
Шкода, ніхто не ставить питання – а навіщо німцям було укладати якісь угоди з Центральною Радою? Байки про якесь нечуване «джентльменство» німців не витримують критики – у сусідній Білорусі вони встановили повноцінну військову диктатуру. Але. Німцям довелося вербувати чималу кількість чиновників і офіцерів царської Росії – шалено бракувало фахівців. Те саме могло статися і в Україні – вже у квітні 1918 р. Німеччина і Австро-Угорщина воювали і потребували харчів – Центральна Рада зобов’язалася їх поставити. Та швидко з’ясувалося, що ЦР не здатна навіть навести лад у самій Україні. «Українські державні каси повністю пусті, службовці вже більше ніж місяць не отримували жалування, а міністерство добуває собі гроші, реквізуючи окрім усього іншого цукор на цукрових заводах», – так описав ситуацію посол Австро-Угорщини в Україні граф Йоганн Форґач. Звісно, диктатури німці не хотіли – бракувало людей. Встановлення гетьманату Скоропадського для них було дарунком небес.
Молитвами соціалістів Петлюри-Винниченка (які, повторюю, німців привели) був створений міф про «німецьку окупацію України», суть якого – німці силою відбирали у українців харчі і всіляко принижували українців. Диму без вогню не буває – насилля з боку німців справді мало місце. Але ставалися такі випадки переважно у квітні- червні 1918 р., коли по-перше загальна ситуація на селі нагадувала розквіт бандитизму, де цілі райони жили з пограбування шляхів і залізниць, а по-друге коли проти гетьманської влади на Київщині спалахнуло повстання. Хто підняв те повстання стане зрозуміло, якщо згадати, що бунтівники відступили до Червоної Росії, аби згодом повернутися до України у вигляді Богунскої (Щорса) та Таращанської (Боженка) дивізій РККА.
Ще один міф – ніби німці забороняли гетьману Скоропадському формувати українське військо. Факти говорять про протилежне – протягом гетьманату залишилися на службі всі ті формації, що існували за Центральної Ради – Запорізька і Сірожупанна дивізії. Сердюцька дивізія була створена з нуля. Були створені військове міністерство, генштаб, військові округи і кадри восьми армійських корпусів. Ледь не єдиним розформованим загоном були Січові стрільці Коновальця. Але це – тема окремого допису, там були вельми серйозні обставини. Очевидно, головною перепоною для створення війська у гетьмана була банальна нестача коштів на його утримання. Гроші заробляли протягом літа-осені 1918 р. На ті гроші Дієва армія УНР воювала ще рік.
Але, чи відбирали німці харчі у селян силою? Як взагалі складалися стосунки гетьмана і німців? Про це – в наступному дописі.
