Навіть коли Зеленський та Єрмак хочуть підписати з Путіним певні домовленості та тим самим кинути українську націю, кинути американців та британців, кинути поляків та країни Балтії - щоб сказати: " Поки Пороха немає, ми з Путіним домовились, всім дякуємо, до побачення. І ваша допомога Україні не потрібна, бо ми тут самі вже все вирішили"?
В такі моменти є думка: "що МЕНІ робити?" Мені, маленькій людині з Харкова. Бо не можна ж залишатися осторонь. Як і у випадку наступу російської армії теж завжди з'являються думки: "а що Я?"
Розумію, що на фронті є воїни, а в Раді є проукраїнські депутати, і купа об'єднань по всій Україні, і людей на нашому боці - сотні тисяч. І напевно кожен з них теж думає: "хто, як не Я?" Бо без мене не може обійтись якась домовленість зрадника з ворогом.
Бо це стосується мене особисто.
Нас багато, чи не так? Це стосується нас особисто. Беззаперечно.
