2009 року, після того, як на сторінках авторитетного польського видання Rzeczypospolitа з’явився великий матеріал про контакти митрополита Варшавського і всієї Польщі й інших православних ієрархів країни зі спецслужбами ПНР, багато священиків і парафіян Польської православної церкви стали вимагати відставки своїх пастирів. Але митрополит Савва нікуди не пішов. Замість цього він нагадав прихожанам про прощення гріхів і попросив вибачення від імені всього православного духовенства.
Нова сторінка у житті клірика почалася тоді, коли митрополит Савва очолив єпархію у Білостоці якраз у період підйому «Солідарності». У цьому важливому польському місті було чимало православних і відносини між «Солідарністю» і церквою складалися вдало, бо ж вільна профспілка захищала права громадян будь-яких віросповідань. Але з появою на кафедрі Савви активістам «Солідарності» більше не сприяли. Савва закликав православних своєї єпархії не брати участь в діях, які «суперечать інтересам держави» і підтримав запровадження воєнного стану у Польщі.
Не потрібно думати, що у Савви не було вибору. Був. Польський костел у ті роки відкрито підтримував «Солідарність», одним з героїв опору став ксьондз Єжи Попелюшко. Однак митрополита Савву важко назвати антигероєм з однієї простої причини. У Польщі тих років від нього нічого іншого й не чекали. Всі знали, що Польська православна церква після встановлення радянського впливу в країні була фактично розгромлена спільними зусиллями окупантів, комуністичного режиму і РПЦ.
