Не бачу тут сенсації. В принцпипі все йде так, як і мало бути. Усе було вирішено вже тоді, коли у Варфоломія зважилися на підтримку Української церкви. І надалі цей процес став незворотнім.
Намагання РПЦ дати йому задній хід не мають жодного шансу. Благодать не можна забрати назад. Сказане Богові не можна визнати недійсним.
Процес буде тривалим, але чим далі у часі, тим легшим. Чи залишиться в розколі РПЦ? Якщо з приходом у ній нового патріарха не зміниться, то залишиться. Бога від цього не поменшає.
З міжнародним визнанням проблем не буде.
Епіфанію наразі треба думати про визнання в Україні. Бо ж, попри надії, Томос не дав повного єднання українському православ`ю. Не знаю, чим це було спричинено - політикою, особистісними амбіціями чи нерозумінням історичної місії...
Великої помилки припустився Онуфрій. Він міг ризикнути, але прирік і клір і паству на поступову маргіналізацію. Навряд чи уже колись прийде в Україні влада, яка буде відверто підтримувати московську філію. А для ортодоксії - це погана прикмета.
Але й у Епіфанія чимало помилок. Бо ж треба ставати церквою всієї України, ставати над політикою, а не лишатися за звичкою прихильником однієї політсили.
І ще: Християнська церква не має боятися миру, і не має боятися його проповідувати. І не має висувати умови миру, хай це роблять політики. Мир між людьми для церкви - священна мета.
І нарешті. Треба розуміти - процес творення помісної церкви не завершений. Те, що об`єднання не відбулося, не означає, що про нього треба забути і замкнутися у своїй кельї. ПЦУ варто продовжити перемовини з онуфрієвцями. І бути в них ініціаторами.
Вода камінь точить. Те, що вчора здавалося неможливим, завтра стане невідворотним.
