Бачу, як набирають популярності дві вигадки.
Перша — про якійсь «План миру» від Д. Трампа. Нема там ніякого плану. Ще декілька місяців не буде. План — це реалістична пропозиція, яка значною мірою влаштовує основних гравців, якими у нашому випадку є: США, Китай, росія, Україна (порядок за можливостями впливу на ситуацію). І якщо перша пропозиція не спрацьовує, то передбачена друга, третя і так далі.
Президент Трамп сам не дуже схильний до створення планів, він швидше інтуїтивіст, який діє за відчуттям. Тому Трампу спочатку треба пройти інаугурацію, сформувати команду, дати доручення сформувати план на підставі консультацій, які активно відбуваються зараз, а потім його затвердити.
На все це потрібен час. А все, що зараз з’являється у ЗМІ та у висловлюваннях різних осіб — то фейки, політтехнологічні вкиди і провокації метою вплинути на ситуацію, включно з боротьбою за близькість до новообраного президента США.
Другий міф — це теза, що оскільки війна іде на території України, то Україна і має вирішувати умови, на яких можна зупинити бойові дії. Це після висловлювання президента В. Зеленського вже стало озвучувати наше МЗС.
Звучить наче переконливо, але насправді все з точністю до навпаки. Світ прагматичний до цинізму: якщо війна їде на нашій території, то це означає, що ми не в змозі вигнати агресора з окупованих територій. І тому питання війни і миру за нас будуть розглядати ті, хто настільки сильні, що не допускають війну на території власних країн. В першу чергу, США і Китай.
Для того, щоб про Україну не домовлялися без України, треба мати інші, більш переконливі аргументи, ніж яскрава фраза спічрайтерів. Зокрема, іншу ситуацію на фронті, де недоімперія продовжує наступати.
