Коли позаминулого року у прокаті з'явився фільм "Джокер", то розмови довкола нього одразу перекочували у політичну площину. Мовляв, майбутнє – за політикою без харизматичних лідерів, без "нафталінного" мистецтва компромісів. Дискурс уміло підігрівався російськими пропагандистами, які успадкували і риторику, і стиль радянських попередників. Це ж як подарунок, - кіношний бестселер, у якому роль вождя припала асоціальному, люмпенізованому типу…
Реальність виявилася ще більш фантасмагоричною. До влади у форпості сучасної демократії (у Зеленського, як звичайно, відзначилися диким незнанням історії, назвавши американську демократію "найстарішою у світі") прийшов мільярдер з мізками люмпена, зате з партійним квитком консервативної Республіканської партії. Трамп був "щедрим" на екстравагантні витівки, що часто межували зі здоровим ґлуздом, упродовж усієї своєї каденції. Чого варті його минулорічні заяви про готовність застрелити будь-кого на П'ятій авеню, аби лишень виграти вибори. Джокер та й годі.
Однак перспектива втратити владу, страх відповідальності за скоєне перед обличчям безпристрастної феміди, мабуть, знищили у його мізках останні крихти розсудливості. Своїм виступом перед мітингарями у день вирішального засідання у Капітолії Дональд Трамп зіграв у двох амплуа – провокатора Азефа і коміка Артура Флека ("Джокера"). Але його реприза виявилася вкрай провальною, забравши життя п’яти американців. Зрештою, оцінити акторські здібності 45-го президента США матимуть час слідчі. Як і участь російськомовних "іхтамнєтов" у цьому дійстві.
Утім, провал державного заколоту, точніше, бунту "джокерів" на кшталт лідера "конспірологів" з QAnon Джейка Анджелі, додали тем для сіячів хаосу з Ольґіно. В інформаційний простір негайно вкинули аналогії вашингтонських безладів з українським Майданом. І це спровокувало неабиякі суперечки користувачів у соціальних мережах, ба навіть – на телевізійних екранах проросійських власників.
Головним наративом стала простенька логічна, на перший погляд, конструкція (бо обиватель обирає саме прості пояснення, йому не до аналізу чи бодай розсудливості). Мовляв, США зі своєю розхваленою демократією залюбки підтримують кольорові революції деінде, і у Києві зокрема. Натомість, коли йдеться про вибух "народного гніву" у себе вдома, то жорстоко придушують його силами спецпризначенців ФБР та Національної гвардії. І цю наживку на кремлівському гачку проковтнуло багато українців. Саме її цілком очевидно використовуватиме Зе!режим, намагаючись скопрометувати будь-які спалахи невдоволення політикою Зе!"Джокера".
Тепер щодо суті справи. Події в американській столиці більше схожі на Антимайдан, ніж на Революцію Гідності. Точніше, - на два Антимайдани. Нагадаю, як 2004 року до Києва звозили потягами п'яних прихильників Януковича, який відмовлявся визнати перемогу Віктора Ющенка на президентських виборах. Через десять років вони з'явилися знову, - правда, не на площі перед столичним вокзалом, а у Маріїнському парку. І знову – для того, аби захищати "вічно легітимного".
Обидва українські Майдани ґрунтувалися на ідеї захисту закону і справедливості, а не на бажанні утримати когось при владі. Перший – Помаранчевий, - спровокували брутальні фальсифікації під час народного волевиявлення, другий – у 2013-2014 роках, - колаборантська політика Януковича та його урядовців, фактично державна зрада, підживлена московським тримільярдним доларовим хабарем за непідписання Угоди про асоціацію з ЄС. До цього додалися і "диктаторські закони", і безпрецедентне за своїм садизмом побиття молоді у центрі Києва.
Є й інша деталь. Українські революціонери не мали намірів захоплювати державні установи, не влаштовували погромів. Вони направду були мирними і законними виявами протесту громадян проти свавілля влади. Ба більше, під час Революції Гідності, коли режим вже впав, а Янукович накивав п'ятами у відомому напрямку, саме законно обраний парламент став плацдармом для утримання головних державних інституцій перед загрозою російської агресії. І гідно виконав цю місію.
Щодо аналогій, то американські "протести", особливо з огляду на чітко виражений у них "російський слід", треба радше порівнювати з подіями у Криму та на Донбасі. Саме там ми побачили, як штурмують владні приміщення особи без розпізнавальних знаків або ж підбурені "добрими сусідами" сепаратисти та кримінальники. Хтозна, можливо, саме в Україні відбулася репетиція того "спектаклю", з яким через шість років Кремль вирішив дати гастролі на берегах Потомаку. Недаремно спікерка Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі назвала поведінку Трампа "новорічним подарунком Путіну".
І про уроки "вашингтонського путчу", які мали б взяти для себе українці. Демократія сильна не тільки тоді, коли має у своєму розпорядженні надійну армію та силові структури. Демократія – це, перш за все, випробувані інституції та процедури, яких дотримуються всі без винятку, - і громадяни, і чиновники найвищого рангу. Це також і політики-патріоти, які, як от віце-президент США Майк Пенс, за жодних обставин не підуть на порушення закону лише через те, що це подобається лідерові, або ж на догоду партійним інтересам чи кумівству.
На жаль, у нас при владі також "джокер". І свита у нього відповідна. Тож аби якось зрушити з місця тимчасово пригальмовані демократичні процеси, мусимо, перш за все, бути готовими до відповідального і зваженого вибору у майбутньому. Без "какойразніци" і "хуженєбудєт".
