Висновок ISW (Інституту вивчення війни) про те, що Путін, прикриваючись концепцією тероризму, розкручує спіраль внутрішніх репресій у самій Росії, не виглядає оригінальним. Бо держава, визнана багатьма країнами терористом за політику агресії, шантажу, "недружніх" жестів (вибухів, замахів на політиків, журналістів, кібервійну) проти Заходу, і відкритої агресії з елементами геноциду та терористичними ракетними ударами по цивільних у сусідню країну, апріорі не може послуговуватися такими ж інструментами щодо власного населення.
Світ може скільки завгодно обурюватися терором проти "народонасєлєнія" путінської імперії, але річ у тім, що те ж "народонасєлєніє" досі демонструє неймовірну підтримку політики "вождя". Зокрема, три чверті росіян, попри потік "чорних лантухів" та похоронок у "глубінку", аплодує війні в Україні й воліє "битися" до останнього набою…
Тобто війна навсібіч, — давня концепція російських "державників", - від Леніна до Путіна. "Фортеця в облозі" мусить жити за законами внутрішнього терору. Проти політичної опозиції (завдання майже виконане), проти так званих "іноземних агентів" (тут теж Кремль може ставити галочку), проти непокірного бізнесу (такого вже нема)… Тепер справа – за маргінальними "колаборантами Заходу", дезертирами, пацифістами. Дійшло і до інших – "скрєпних" – репресій. Зокрема, держдума почала кампанію проти ЛГБТ.
Але… Світ може скільки завгодно обурюватися терором проти "народонасєлєнія" путінської імперії, але річ у тім, що те ж "народонасєлєніє" досі демонструє неймовірну підтримку політики "вождя". Зокрема, три чверті росіян, попри потік "чорних лантухів" та похоронок у "глубінку", аплодує війні в Україні й воліє "битися" до останнього набою…
…Є такий досить повчальний фільм "Аргентина,1985". Він про вже призабуті події у латиноамериканській країні, яка позбулася ярма фашистської диктатури військових після смерті законно обраного Хуана Домінго Перона. Тріада генералів — Хорхе Рафаель Відела, Еміліо Едуардо Массера та Орландо Рамон Агості, — цілком "пристойно" проголосила "третій шлях" (привіт "суверенній демократії Путіна-Чубайса-Суркова!). Але торувала цей "шлях" репресіями, викраденнями людей, тортурами. Правда, зважаючи на спротив народу, хунта змушена була передати владу цивільним.
І ось тоді почалося найцікавіше. З усією прямотою перед аргентинським суспільством постало питання відповідальності злочинців. На військовий трибунал покладатися було не варто: він, — через конфлікт інтересів та "корпоративну солідарність", - нашвидкуруч виніс виправдальний вирок для трійці генералів, аргументуючи це "політичною потребою" та "синдромом виконавців". Ба більше, спробував перекласти вину на тих, хто чинив спротив хунті, "влаштовуючи безлади та хаос".
І тоді за справу взявся прокурор Хуліо Штрассера. Він з молодою командою юристів (бо досвідчені "дмухали на холодне"), зумів у рекордні терміни зібрати докази й посадити вчорашніх організаторів терору. При цьому мотиваційним моральним чинником для Штрассери була його особиста пасивність у роки диктатури…
На військовий трибунал покладатися було не варто: він, — через конфлікт інтересів та "корпоративну солідарність", - нашвидкуруч виніс виправдальний вирок для трійці генералів, аргументуючи це "політичною потребою" та "синдромом виконавців". Ба більше, спробував перекласти вину на тих, хто чинив спротив хунті, "влаштовуючи безлади та хаос"
Що буде у Росії?
Без сумніву, за воєнні злочини Путіна та його головорізів у мундирах і краватках, візьметься Міжнародний кримінальний суд. Щодо його компетентності та об'єктивності (іноді навіть занадтої з точки зору українців) сумнівів не мало б бути. У всякому разі заяви Головного прокурора Каріма Хана не дають для цього підстав. Українська сторона ретельно постачає суду аргументовані докази воєнних злочинів РФ. До того ж в Україні працює команда МКС, яка теж залучена до документування майбутніх звинувачень.
Але хто судитиме злочинців у самій Росії, коли буде підписано всі документи про капітуляцію, коли з усією очевидністю постане питання відповідальності за тотальне зомбування росіян дикою пропагандою, придушення будь-яких порухів свободи, надумані звинувачення проти поодиноких інакодумців. Хто винесе вирок диктатурі, яка перетворила Росію на Кампучію Пол-Пота? Хто зважиться на роль прокурора Штрессери в умовах, коли більшість його краян по суті була "подєльнікамі" Путіна та його режиму? Пасивними чи активними – не суть проблеми. Суть у тому, що саме руками більшості Путін кількаразово здобував владу, тримався на найвищій посаді, коїв, що хотів – у світі та у власній країні?
Хто судитиме злочинців у самій Росії, коли буде підписано всі документи про капітуляцію, коли з усією очевидністю постане питання відповідальності за тотальне зомбування росіян дикою пропагандою, придушення будь-яких порухів свободи, надумані звинувачення проти поодиноких інакодумців
Хто зробить свого роду моральний камінгаут, акт покаяння і виконання громадянського обов'язку у тотально випаленій з точки зору та й взагалі нормального людського сумління постпутінській Росії?
Я вважаю такий трибунал життєво необхідним для Росії. І, до слова, не надто сподіваюся на тих юристів, яким вдалося вирватися з путінської "Ізоляції", збудувати якісь кар'єри за кордоном, і звідти критикувати "ненависний" режим. Я покладаю надію на країни-учасниці антипутінської коаліції, які візьмуться за депутінізацію колишньої РФ, її денацифікацію та всі пов'язані з цим справи. Це – велетенська робота і велетенська відповідальність. Це, до того ж "брудна робота", - чистити авгієві конюшні російської реальності.
Але без неї ніяк. Задля того, щоб "ніколи знову". Саме так завершив своє останнє слово на суді аргентинський прокурор Штрассера.
