А чи розумієте ви, що біля Авдіївки щойно сталася одна з ключових подій нинішньої війни? Москва почала контрнаступ - і програла.
На перший погляд все відбулося строго логічно. ЗСУ важко, повільно, але розвиває наступ на Токмак. Аби зірвати просування ЗСУ, ворог атакував українські позиції на іншому напрямку - біля Авдіївки. Чому? Ну, по-перше тому, що там доволі вигідна конфігурація фронту. На мапу достатьно глянути саме проситься рішення - удар з півночі, просування з півдня - і вуаля. Авдіївка в оточенні. В теорії так. А на практиці?
А на практиці не сталося ніякого "вуаля". На практиці Москва кинула чималі ресурси в наступ, гучно попіарилася, мовляв вона вже прорвала наш фронт, розповіла що от-от, зараз буде "Авдіївка наш", і... І тепер російські пропагандисти просторікують що Авдіївку захоплювати вони не збиралися, бо не дуже й хотілося. А що сталося?
А сталася, повторюся, спроба зірвати наш наступ на Токмак через створення району напруги на іншій ділянці фронту. Що ми побачили у підсумку?
По-перше, що Москва, так, опановує окремі види сучасної зброї (на кшталт FPV-дронів), проте на рівні планування операцій вона не учиться нічому. Знову росіяни вишикували свою техніку в колону і пішли в атаку... але були розмазані артилерією. Де ми бачили таке саме? Відповідь, біля Вугледару, коли Москва силилися крайній раз взяти місто штурмом. Що тоді сталося? Українська арта побачила ту колону, переконалася що це не галюцінація, а потім врізала по ній з усіх калібрів. Минув час - але граблі все ті самі. На наше щастя.
По-друге, ми побачили що становище Москви на Токмакському напрямку справді критичне. Було б інакше - Москва не наважувалася б на аж такі експерименти. До речі, окупанти, які виведені з ладу під час лобової атаки на Авдіївку, вже не зможуть тримати оборону біля Токмака. Все, край. До речі, так само не зможуть поповнити Токмакський напрямок ті, хто ліз в атаки біля Куп'янська і Кліщіївки.
Сили ворога меншають - він сам їх нищить у самовбивчих атаках. Звісно, сил у Москви ще чимало. Але - не безмежно. Колись прийде день коли вся їхня конструкція повалиться - з тріском.
Власне, це те що нам зараз лишається. Витягувати ворога на такі от "м'ясні штурми" і примушувати його зазнавати нових і нових втрат. По-суті, ми зараз робимио все те саме, що робили у перші півроку після вторгнення. Але тоді ми це робили відступаючи. Ми мусили лишати території, але примушували ворога платити за них дуже дорогу ціну. Нині ЗСУ просуваються вперед, і... провокують противника на убивчі контратаки.
Вкотре вдалося спровокувати. Вкотре ворог зазнав втрат і тепер зализує рани. Так, це ще не перемога. Але це, безумовно, успіх.
Перемога складеться з таких от успіхів.