87-річну Дору Лешем сьогодні знає весь Ізраїль. Справжня «єврейська бабуся», вона під час ханукальних свят обійшла обійстя багатьох ізраїльських політиків, вимагаючи від них прискорити звільнення заручників, захоплених терористами ХАМАСу під час останнього нападу. Серед цих заручників і онука пані Дори Ромі, про здоровʼя якої бабуся так піклується і щиро не розуміє – як це «ще місяць»? Місяць на рисі й воді?
Ізраїльські політики розмовляли зі співвітчизницею чемно. У багатьох із них діти в армії, вони можуть знати заручників, бували у знищених бандитами кібуцах… Президент Іцхак Герцог запропонував Дорі Лешем разом запалити ханукальні свічки і сподіватися, що її онука побачить це світло. Колишній спікер кнесету Юлій Едельштейн годину розпитував про її горе. Міністр оборони Йоав Галант запевнив її, що армія робить усе можливе… Зрештою, в демократичній державі політики й не можуть поводитись інакше. Зневага до страждання самовідданої старої жінки може звести довіру до них нанівець.
Однак у пошуках можливостей для звільнення улюбленої онуки бабуся Дора звернулася не тільки до своїх політиків. Народжена в Ірані, вона записала звернення перською мовою до аятоли Хаменеї та президента Ібрагіма Раїсі. «Вони також дідусі, – каже вона. – Вони мають мене зрозуміти».
Емоції Дори Лешем легко зрозуміти, але тут ми якраз маємо справу з типовою помилкою, яку роблять зазвичай добрі люди з розвинутою емпатією. Вони щиро впевнені, що зло має ту ж саму палітру емоційних реакцій, що і добро. Вони щиро не усвідомлюють, що диктаторам начхати не тільки на чужих, але й на своїх онуків. Що вони холоднокровно розраховують ймовірну кількість жертв від власних нападів та їхніх наслідків, щоб добитися оптимального результату – так, як це зробили лідери ХАМАСу, коли планували свій напад на Ізраїль. Зараз багато хто на Заході говорить, що ватажки терористичної організації просто не усвідомлювали ані масштабів власного нападу, ані масштабів майбутнього удару Ізраїлю. І це, звичайно ж, суперечить реальності. ХАМАС свідомо намагався поставити єврейську державу перед вибором: або не відповідати й таким чином зруйнувати відчуття безпеки у власного населення, або відповісти з усією силою своїх можливостей – і тоді кількість жертв серед мирного населення Гази неодмінно має створити проблеми для примирення між єврейською державою та арабським світом. І це саме те, до чого прагнуть натхненники ХАМАСу аятола Хаменеї й президент Раїсі. Вони бажають, щоб сердешна онука пані Дори загинула. Вони бажають, щоб загинуло якнайбільше онук і онуків у бабусь Гази. Це і є їхній план.
Показово, що тієї самої помилки, що і бабуся Дора, припустилася зовсім інша людина – головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний. У своєму тексті для видання Economist генерал розповів про свою помилку: він розраховував, що Путін прагнутиме до закінчення війни саме тому, що його не влаштовуватиме велика кількість жертв серед росіян. Як бачимо, генерал – така ж добра людина, як і ізраїльська бабуся, він вірив, що російського правителя турбує життя його співвітчизників. Адже Путін – такий самий дідусь, як аятола Хаменеї.
Однак, як і аятола, Путін стежить за чужими смертями з очевидною насолодою. Війна – тим більше довга війна – має «очищати» від нелояльного населення територію, яку Путін усе ще планує приєднати до Росії. Це щодо українців. А щодо росіян – з кожним місяцем війни стає все очевидніше, що Кремль використовує «спецоперацію» для «фізичної русифікації», тобто для знищення неросійської молоді національних республік. Народи Росії з демографічної точки зору й так не можуть скласти конкуренцію етнічним росіянам, але що більше їх загине, то більш стабільною – і мононаціональною – буде російська держава у майбутньому. Так для чого Володимиру Путіну закінчувати війну, яка виявилася сповненням найсміливіших – і найогидніших – його бажань?
Зло не можна розчулити. Росіяни недарма пишаються прислів'ям про те, що Москва сльозам не вірить – і в ньому вся сутність навіть не путінського режиму, а «русского міра». Один із найвідоміших романів у історії персської літератури має назву «Жахливий Тегеран» – як ви розумієте, також не випадково. Тому не чекайте від зла зворушливих сліз – тим більше, що воно впевнене, що й ви його сльозам не повірите. Адже це добро вірить у розчулене зло. А зло в добро не вірить.
Перемогти зло або добитися від нього поступок можна тільки якщо поставити зло у невигідну ситуацію. Зло абсолютно раціональне і не сприймає дискомфорту. Воно готове жертвувати чужими життями – але не своїм благополуччям. І ніякого іншого рецепту перемоги над злом людство за останні тисячоліття не вигадало. Ну немає його – і все тут.
Тому бабуся Дора абсолютно слушно відвідала на Хануку ізраїльського міністра оборони Йоава Галанта. Це був правильний вчинок.
