Путін і Герасимов почали готуватись і перейшли до війни іншого типу – затяжної й на виснаження.
Вони вважали, що Росія має в ній значну перевагу. В усіх, без виключення її опціях: воєнних, людських, економічних і географічних. Для Москви така війна залишалася віддаленою, експедиційною, на іншій території й без серйозної загрози передати її безпосередньо в Росію.
І у Кремля була суттєва перевага, яка могла невідворотно прискорити виснаження українського оборонного потенціалу. Навіть якщо союзники будуть надавати ЗСУ значну воєнну збройну підтримку.
Для її використання потрібен був значний час і переформатування, перебудова всіх рівнів політичного і воєнного управління. З погляду інтеграції систем озброєнь НАТО, так і з погляду технології воєнного планування, оперативно-тактичної взаємодії й без помилкових стратегічних розрахунків.
Росія вже володіла великою кількістю бойової, інтегрованої між собою авіації, ракет малої й середньої дальності за підтримки воєнно-космічних сил, дальнобійної реактивної й ствольної артилерії, великим запасом бронетехніки та товстою фінансовою подушкою.
Для закупівлі через паралельний і тіньовий експорт як всіх необхідних запасних частин, електроніки й високотехнологічних чипів, так і для постійного поповнення своїх збройних сил найманцями-добровольцями з високою ціною контрактів на смерть.
Ставка верховного головнокомандувача зосередилась на глибокій реконструкції ЗСУ по стандартах НАТО. Десятки й десятки бригад були вишколені на західних воєнних центрах. ЗСУ отримали модернізовані під натівські стандарти радянські системи зброї. Разом із натівськими танками, САУ, ракетами, РСЗВ, системами ППО і ще масою всього необхідного для ведення воєнних дій на більш сучасному рівні. Включно із різноманітними видами безпілотників.
Дві ворогуючі сторони готувались до епохальної битви. Путін перевів економіку на воєнні рейки, нарощуючи виробництво і ремонт зброї та готуючись до українського контрнаступу.
Команда президента Зеленського відмовилась переводити економічну систему України на воєнну модель. Вони не розуміли й не хотіли приймати, що війна це не тільки бойові зіткнення на фронті, воєнні операції і обмін вогневими ударами. Найперше – це війна економік.
В України тут була суттєва перевага над Росією. За її спиною стояв економічний, воєнний потенціал Заходу, який у 25 разів переважав російський.
Помилка, яка домінує і до цього часу, що Україна може воювати з Росією і добитись перемоги над нею переважно за рахунок саме фінансового, економічного і воєнного потенціалу союзників.
Це не тільки призвело до того, що Україна й досі не створила захищені воєнні індустрії на своїй території й спільно з готовими на це європейськими партнерами, але й не спробувала, не знайшла стратегію модернізації, реформації національної економіки, орієнтованої на війну, максимально використовуючи ринкові принципи й правила.
Певною мірою це зробила Росія. Попри гігантські інвестиції держави у ВПК, більшу частину воєнних замовлень виконують приватні компанії.
І хоч, рано чи пізно, це приведе і вже приводить до стагнації, стагфляції, галопуючої інфляції й, врешті, тяжкої рецесії, Путін буде намагатися до цього часу «Х» закінчити війну. Воєнною перемогою або капітуляцією України.
