Турецько-російський договірняк унаочнює, як влаштована світова політика. Спершу Ердоган відмиває від путінських шмарклів т. зв. китайський мирний план, навʼязуючи його цивілізованому світові як щось пристойне. А тепер кремлівський диктатор допомагає турецькому президенту вибратися із лайна сирійської війни.
Стамбул раптом захотів примиритися із Дамаском. Ворогами вони стали після того, як Ердоган підтримав противників Асада у громадянській війні в Сирії, — The National.
Зараз Туреччина де-факто контролює найпроблемнішу частину території на півночі Сирії, зокрема Ідліб. Декілька років тому Ердоган відправив війська в сусідню країну, щоб створити буферну зону між Туреччиною та курдськими районами: по-перше, щоб стримати потік курдських біженців; по-друге, запобігти проникненню бойовиків на турецьку територію. Стамбул вважає, що курди загрожують єдності та стабільності країни.
Здавалося б, як можна склеїти інтереси Сирії та агресора — Туреччини? На авансцену виходить путін, якому також вигідно вибратися із сирійського лайна війни: його нібито запросив бути посередником сам Ердоган.
"Цим запрошенням ми хочемо відновити відносини між Туреччиною і Сирією на тому ж рівні, на якому вони були в минулому, — Ердоган.
Анонсоване примирення Сирії та Туреччини - це пряма проєкція на війну в Україні: вторгнення задля створення буферної зони, ворогування понад 10 років і поява “героя-миротворця”.
Як і в Україні, "мир" між Ердоганом і Асадом передбачає вирішення територіального питання. І це головна “фішка” цієї угоди. Є декілька моделей.
Туреччина повертає ці території Асаду за певних домовленостей.
Провінції відходять Туреччині, після чого країни узгоджують новий кордон.
Створення незалежної держави на цих територіях.
Кожен із варіантів кривуватий. Ердогану той Ідліб та деякі інші окуповані провінції не дуже-то й потрібні: це сотні тисяч сирійців, озброєні ополченці, зруйновані провінції. Для загонів так званої опозиції до Асада Ердоган теж вже мало не ворог. Вони відчувають, що зовсім скоро їх можуть віддати Дамаску, поза очі називають турецького лідера “зрадником” і готуються до загострення. Тому для "швидкого миру" вимальовується окремий алгоритм.
Путін як один із яструбів сирійської війни запропонує Асаду та Ердогану укласти віртуальний мир, а вже потім вирішувати "територіальний конфлікт”. Прогнозовано, що цей сценарій російський диктатор спробує “згодувати” Заходу як ефективний план для перемовин із Києвом.
До речі, одного разу військова ставка на Сирію вже допомогла кремлеві: рішення “вписатися” за Асада у громадянській війні зробило російського диктатора таким самим популярним на Близькому Сході, як концерти Кобзона на Донбасі.
Мир — це війна, яку ведуть інакшими засобами: цей кейс підкреслює мінливість та прагматизм політики, де принципи часто "йдуть лісом", а на перше місце виступають інтереси. Логічно, що "мирні" домовленості між Туреччиною та Сирією викликають підозру та побоювання, адже за ними може ховатися чергова геополітична гра кремля з далекосяжними наслідками. Адже з Путіна такий самий миротворець, як з графа Дракули — керівник станції з переливання крові.
На "фото": новий підрозділ "блакитних касок ООН" — команда Z.
