Уривок розповіді на ютубі одного з наших військових:
- Мене вразила така ситуація. Ми коли заходили на деякі території, раніше окуповані, то місцеві чоловіки виходили до нас, ставали на коліна та руки за голови. Ми питаємося, чого ви? Ми ж свої?
А вони кажуть, що так їх привчали російські "військові". Вітатися з ними.
Зараз моє відчуття зверхньості до них, до "вєлікіх", просто зашкалює. Мало того, що відчуття меншовартості не було ніколи - я завжди вважала, що вони надто нахабні, бо не мають грунту для "вєлічія" і приниження інших народів. Взагалі для багатьох з них поїздка в Україну на війну - це краще, що було в їх убогому житті. Побачили, як люди живуть, як вміють працювати, будувати, одягатись, виглядати, що їсти та який у них побут.
Ці "визволителі" чи не вперше побачили, як може жити нормальна людина. А тепер, коли ми даємо відсіч, мені хочеться, щоб вони навіть не дихали в нашу сторону. Не те, що в фізичному сенсі - а щоб знали своє місце. Щоб як у собаки Павлова, рефлекс і чітке розуміння, що тут їх закуток, а там - люди живуть. Туди голови не повертати. Не дозволено.
Мабуть мені легше, бо я ніколи не була в Москві чи Пітері, і мені ніхто в родині не насаджував якусь велич совка. Ну, живе якась придуркувата країна поряд, ну і чорт з нею. Ніяк не виділяти Росію з-поміж інших було логічно, не вимовляла я це слово з придихом, не мріяла зробити у них кар'єру. З цієї позиції легше було НЕ розчаруватися в "братах" , бо братами ніколи не були.
І ось ця історія, як досить примітивні за своєю сутністю люди прийшли на нашу землю та привчали вітатися з собою на колінах - вона мене доводить до люті.
Не народився ще на Росії той росіянин, щоб перед ним на коліна ставати.
Ще одна розповідь муляє, про якусь актрису з Москви, у якої "бєдныє украінцы" вдома працюють. Одна посуд миє, другий на господарстві. "Пьєт, правда. Но украінєц нєплохой". Вони їй все про Україну розказали. Всю правду. Як їм тут погано жилося, що поїхали в Москву унітази росіянам мити.
Гидко.
Не мити унітази, бо праці не цураються. Гидко мити їх саме росіянам.
І так, це все про гордість. Сподіваюсь, у вас вона така ж шалена. Ви зрозумієте.
