Цікава штука. Рік 2022-й я пам'ятаю в деталях і нюансах. Зустріч Петра Порошенка у Жулянах. Протести під Печерським судом. День вторгнення - я тоді зранку був в ефірі на "Прямому". Польоти "Валькірією" під Києвом. База 206-го бату ТРО. Призов до Чорних запорожців. Слобожанщина. Бахмут. Розбиті села. Посадки. Пошматований Вугледар, Російський наступ відбитий Чорними запорожцями. Плач російських морпіхів яких ми утюжили в Павлівці. Кожна подія - окрема згадка. Їх багато.
Рік 2023-й я майже не пам'ятаю. Він пролетів перед очами мов експрес. Роботи було так багато, що думати просто бракувало часу. А оце пригадую зараз - і нехила картинка складається.
Головний результат 2023 року такий.
38 БРИГАД
Не враховуючи спецпідрозділів і формувань ССО.
У 38 бригадах ЗСУ наразі є зовнішні пілоти та оператори, яких підготували я і мій напарник. Десь по одному екіпажу, десь по кілька - по різному було. Не всі водять зараз безпілотники - а хтось водить дуже успішно. Механізовані, ДШВ, морська піхота, ТРО, гірські стрільці, єгері, штурмовики. Навіть окрема президентська.
Брехати не буду, я не пам'ятаю всіх тих пілотів. Їх було надто багато. Пам'ятаю лише тих хто зараз дуже результатвиний, і тих кого більше нема. На жаль і таке є. Кілька моїх курсантів... уже назавжди залишилися курсантами - моїми. А скільки всього було випускників - я не скажу. Достатньо чисельності бригад.
Майте на увазі, я ще не самий результативний інструктор. Є більш вправні. Уявіть собі скільки підготували вони. А вся наша школа БПАК? А якою цифрою може похвалитися начальник школи? А він у нас класний, до речі...
Я прийщов на школу БПАК механіком - до мене придивлялися. Невдовзі став інструктором. Потім ведучим інструктором підготовки - і фактично ми з напарником розбудували ту підготовку. Зараз у мене в підпорядкуванні кілька інструкторів.
Я склав іспити і нарешті офіційно здобув ВОС зовнішнього пілота БПЛА.
Я закінчив курси і став ліцензованим інструктором.
Я пройшов сержантські курси і отримав звання молодшого сержанта.
Мене грамотою нагородили - за те що не б'ю байдики.
Непогано, здається, за один рік.
Але й це не все. Я дивлюся зараз на ОСТАННІ 33 примірники роману "Третій вибір Мазепи" - і розумію. Я таки продав тираж роману менше ніж за рік. При тому, що війна. При тому, що людям баркує грошей. При тому, що я фізично не міг рекламуватися так як хотів - бо був банально зайнятий на службі. Але - от. Для розуміння, такі самі 1000 примірників роману "Дівча в прицілі" я продавав 2,5 роки. Ну, досвід вплаває на результат.
А ще на виході мій новий роман - "Пташники". Роман про пілотів БПЛА та про спільноту виробників і пілотів безпілотників, в якій мені пощастило крутитися від 15-го року.
Одним словом, ніби гріх скаржитися. Хоча озираюся назад - і згадую лише дику втому та недосип. Постійний. Ну, нічого не зробиш. Моя країна воює, а я маю дбати не про свій престиж і гаманець - про Україну.
Що буде в році наступному? Не відаю. Давно не загадую так далеко. Може повернуся на фронт. Може опаную якийсь більш сучасний апарат і почну навчати на нього. Всяке може бути.
Єдине чого хочу. Несамовито хочу. Хочу так, що аж дихання перехоплює. Аби просто сидіти за столом і працювати над наступною книжкою. Не маючи над собою командирів. І аби навколо всі забули як звучать сирени повітряних тривог.
Так буде. Для того й працюю.
