Я добре розумію, чому українські націонал-патріоти так підтримують ідею повернення Петра Олексійовича на Банкову. Вони бачать шанс.
А шанс у тому, що коли рейтинг Зеленського впаде до мінімуму і він змушений буде зняти свою кандидатуру на наступних президентських виборах ( а ще краще. як його змусять піти у відставку достроково) , то в Порошенка з'являється можливість вийти у другий тур із ОПЗЖистом Юрієм Бойком. А там, мовляв, 72% тих, кого вони називають зе-білами, слухняно проголосують за Порошенка просто для того, аби президентом не став ставленик Москви.
Але це небезпечна тактика. І помилка симпатиків Петра Олексійовича в тому. що вони не розуміють причин, через які їх вождь виграв президентську булаву у 2014 році вже в першому турі.
А виграв він не тому, що був лідером Майдану, не тому що був продовжувачем справи Бандери. Не другого Мазепу побачили в ньому, не майбутнього гетьмана, не провідника українськості.
Більшість українців проголосувала у 2014 році за Порошенка з тих же міркувань, що у 2019 за Зеленського.
Уважно вивчить результати голосування за Порошенка у 2014 році на східних і південних територіях. І ви побачите, що всюди він отримав більшість. Ті. хто голосував до цього часу за партію регіонів, через заборону цієї партії віддали голоси Порошенку.
Зрозуміло, що не через Армію, Мову Віру.
А через що ж тоді?
Ті самі 60-70% побачили в ньому людину, яка 1. може повернути мир на українську землю, 2. може воз'зєднати Україну, розділену ставленням до Майдану, мовою і геополітичною орієнтацією.
Виборців Порошенка тоді жодним чином не турбувало, що він підпадав під люстрацію, бо був одним із засновників Партії регіонів, працював у уряді Януковича і вважався одним із спонсорів УПЦ МП. Навпаки, це привернуло до нього погляди тих, хто не підтримував Майдан, але виступав за єдність і непорушність кордонів України.
Порошенко не зміг добитися миру, а гаслом, невдало підкинутим його політтехнологами: "Одна мова. одна віра" - відлякав багатьох колишніх прихильників.
Коли Зеленський пообіцяв те саме. що обіцяв Порошенко у 2014-у, народ проголосував за нього у 2019-у.
Якщо він так само не зможе об'єднати українців (свідомих і не свідомих) і добитися миру ( а це навряд чи), то виборець шукатиме іншого, хто припинить війну і погасить внутриукраїнські пошуки ворогів.
І боюся. що цей інший буде не Порошенко. І тому. що він не справдив сподівання, і тому, що не в наших традиціях повертати старих президентів.
Нинішнє гасло, яке активно просувають націонал-патріоти про те. що "нові обличчя" це не так уже й добре, а "старий кінь борозни не зіпсує" , може зіграти з ними злий жарт. Бо ж серед старих коней бовваніє і профіль Бойка і вилиці Медведчука. І в спраглих пошуках миру більшість віддасть голоси їм. Чи умовному Шарію.
Чимало незаангажованих ( як втім і тих. кому просто не подобається Порошенко) аналітиків пропонують націонал-патріотичному активу знайти іншу кандидатуру на місце лідера, якому і віддати в майбутньому президентську булаву.
Він має бути поміркованим у плані націоналістичних гасел, сучасним і націленим на порозуміння а не міжусобиці. І знову ж таким, хто пообіцяє припинення війни й об'єднання країни. І таким. якому знову повірять.
Називаються й конкретні прізвища. Здебільшого з числа тих, хто входить в найближче оточення Петра Олексійовича.
Я сам колись вказував на успішний досвід Качинського, який не пішов у президенти а виставив молодого й активного Дуду. Залишаючись. по суті. тіньовим очільником держави, свого роду генеральним секретарем партійного політбюро.
Але Порошенко на це не піде. Надто він ображений у своїх амбіціях. Втім не це головне.
Націонал-патріоти не мають жодних шансів висунути кандидатом в президенти когось іншого окрім Порошенка.
І не тому.що він найрозумніший, найпатріотичніший чи найхаризматичніший. У лавах націонал-патріотів є й розумніші. й патріотичніші й такі. кому харизми, дійсно, не позичати.
Все набагато тривіальніше.
Будь-які президентські вибори вимагають велетенських капіталовкладень. А у нашій країні ці кошти ніде взяти, окрім як у олігархів (бо просто заможні люди у нас не вважають за потрібне фінансувати політику).
А олігархи. вони такі, що просто за красиві очі грошей не дають. Їм потрібна віддача. Тому всі наші радикальні націоналісти (прізвища не називаю. ви їх добре знаєте), жебраючи кошти то у Ахметова, то у Коломойського, то у Фірташа, рано чи пізно здають інтереси держави.
А більше грошей патріотам взяти ніде. А у самих у них їх кот наплакав. Чи просто жаба давить. І єдиний олігарх, який сьогодні зможе фінансувати президентську кампанію і не скомпрометувати націонал-патріотів у очах їхнього електорату - це Порошенко.
Тільки не кажіть, що він не олігарх. Класичний. Грошей у нього сьогодні більше ніж у Коломойського. Отож має змогу фінансувати три партійні канали, кільканадцять інтернет-ресурсів, армію ботів, контролювати одну соціологічну службу, організовувати лобіювання за кордоном, численні мітинги й марші протестів.Він має свою фракцію і своїх людей (які ще залишилися) у різних гілках влади (Верховному Суді, КС тощо) .
Де б ще націонал-патріоти знайшли такий клондайк?
Але Петро Порошенко -не Качинський. Він не фінансуватиме жодного кандидата крім самого себе. І не через самовпевненість, а через ту саму рису кожного олігарха - прагнення доступу до владної ренти заради процвітання власної бізнес-імперії.
І українські націонал-патріоти це чудово знають, і змушені з цим погоджуватися. Навіть розуміючи. що жодної перспективи воно їм не дає.
