З цілком очевидних причин. Департамент оборони США, сектор, який використовує левову частину витрат на оборону світу, використовує не більш ніж 1 % генерації країни.
З них більшу частину — на кондиціювання, зберігання продовольства — речі важливі, але не критичні.
Армія децентралізована і споживає порівняно мало енергії, крім того, мережа генераторів, сонячних батарей, автономних кунгів і захищених ноутбуків у зв'язці із супутниковим терміналом дозволяють місяцями обходитися без електрики з мережі.
Ще під час Корейської війни всі американські бази мали резервне живлення, а одна велика, дивізійного рівня, повністю забезпечувала себе генерацією.
У Другій світовій енергосистема Німеччини та Японії вже були цілями стратегічних бомбардувань. І не однією-двома ракетами з півтонною боєголовкою, а сотнями бомб.
Військові США планували вразити 50 великих електростанцій Третього рейху, щоб вибити з гри 40 % генерації.
При цьому таргетували, серед іншого, моральний дух населення — цілями була текстильна промисловість (спричинити дефіцит теплого одягу й вовняних виробів), склади з продовольством (заморожування), транспорт, зокрема річковий.
Цілей не досягли — заводи припиняли роботу, тільки коли їхні ворота вибивали танками.
Заводи авіапромисловості під вогнем вузьких місць (фюзеляжі, підшипники та двигуни) спромоглися наростити готову продукцію вдвічі — одномоторні літаки ППО збирали сотнями.
Військове виробництво Німеччини зростало до 1944 року, поки не знесли кілька вузлових станцій разом з містами й не почалася кампанія ударів по виробництву синтетичного палива.
Тобто лише транспортний колапс зміг спричинити падіння — і це під безпрецедентним вогнем.
За 1944-й армії США та СРСР скинули на Німеччину 290 тисяч тонн бомб. Просто на робочих місцях або дорогою додому загинули 250 тисяч людей.
І виробництво зросло — з вибитими 20 % потужностей генерації, графіками відключень із 1941 року й лімітами на заводи з виготовлення алюмінію, азоту, різних прекурсорів.
Тобто і населення, і стратегічні заводи вже були на лімітах багато місяців. Але лише фізичний прорив до центру країни зміг вивести з гри німецьку промисловість.
Оскільки росіяни крапають сьогодні по кілька нальотів на місяць у сотню тонн сумарно, можна намагатися покласти нам систему, щоб знеструмити заводи, до Другого пришестя.
Зима буде неприємною, до неї необхідно готуватися, особливо в містах біля лінії фронту, але ми продовжимо нарощувати виробництво. Настає такий етап війни, коли воно буде важливішим, ніж мораль населення.
Бо відсутність світла, навіть упродовж багатьох годин, ми вже проходили, а от військам на фронті без аптечок, снарядів, дронів і пайків буде важче.
Ще взимку, коли Ентоні Блінкен заявив, що є план, завдяки якому Україна зможе забезпечувати себе й не вимагатиме поточного рівня фінансування, а кремлівський режим переніс зусилля стратегічних бомбардувань по промисловості й ВПК, стало зрозуміло, що йдеться про західні інвестиції в наш ВПК.
Цілком логічно з мільйонами біженців від війни, 1300 км протяжності із заходу на схід, сотнею занедбаних радянських об'єктів (де досі є рейки, рампи, бетонні цехи, шахти, катакомби, бункери трьох військових округів СРСР) децентралізувати й розгортати виробництво озброєнь і боєприпасів на місці.
Першою була Данія: Копенгаген уклав у два пакети допомоги 170 млн євро.
Далі США оголосили, що частину коштів з двомільярдного Defense Enterprise Fund використають для інвестицій в український оборонний комплекс. Канада також приєдналася — почала працювати з виробниками дронів.
Численні новини про заходи або наміри західних компаній, серед яких Northrop Grumman і Rheinmetall, навряд чи дозволяють трактувати ситуацію інакше, як реіндустріалізацію та розвиток ОПК на місці з мультиплікаторами на безробіття, невисоку, навіть за мірками Східної Європи, зарплатню.
Ми вже можемо виробляти міномети й САУ, засоби РЕБ, далекобійні дрони, ПТРК другого покоління, дозвукові крилаті ракети, включно з протикорабельними й «земля — земля», БТР разом з гарматами до них, MRAP, міни всіх калібрів, модернізувати танки, переспоряджати паливо пострадянським ПЗРК і ракетам, модернізувати їх — усе це навіть на рівні викруткового виробництва може не так багато країн.
Минулого року ми змогли відновити до 3 ГВт пошкодженої генерації, запустити нові потужності й наростити імпорт з Європи. Попри дефіцит електроенергії, узимку ворог не зможе влаштувати нам блекаут, який вплине на лінію фронту тут і зараз.
І масові нальоти українських дронів по десятках нафтобаз і НПЗ чи випуск минулого місяця більше САУ, ніж виробляє Франція, це чудово ілюструють.