Каюсь. Я недооцінив жалюгідність Путіна. І покаранням для мене за це став поганий сон з суботи на неділю із кульмінацією о 4 ранку. Чому ж завжди то 4 ранку….
Але ж парадокс. Для мене, людини, яка народилась і прожила все життя у Києві свято «день Києва» меньш важливе, ніж для Путіна. Я згадав про свято десь в кінці тижня із думкою «ну день Києва і день Києва», а Путін готувався, щоб в ніч з суботи на неділю здійснити наймасштабнішу атаку шахедами на столицю. Знаючи, що ніякої військової мети цим не здобуде. А просто щоб зіпсувати сон киянам. А значить і зіпсувати свято.
Єдина мета життя Путіна тепер - це псувати життя українцям. Єдина мета його клятого СВО - це зіпсувати життя українцям. І все. Тому всі ці не зрозумілі демілітарізація і денацифікація, яку навіть самим росіянам так і не пояснили - що воно таке. Просто тому що Путін не може вийти в телевізор і заявити «я найжалюгідніша людина у світі, я і є сама жалюгідність, а тому, за те, що вони не здалися, єдиною метою мого існування і існування Росії відтепер буде псування життя українцям».
Він як нестерпний сусід, якого іноді можна побачити у вашому будинку. Невдаха, який живе сам і доживає своє життя, забутий родичами і друзями, що всю свою енергію спрямовує на те, що заважати жити нормальним життям іншим мешканцям. От так і Путін. Тіки цей сидить на золотому унітазі. Але що не робить його меньш жалюгідним.
40 шахедів на день Києва. Важка ніч у ППО. Нервова ніч у киян. Але ніч минає. І настає світлий день. Наповненний життям всупереч всьому. Відображаючи споконвічну боротьбу добра і зла. Темряви і світла.
А Путін так і залишиться жалюгідним. Людиною, яка хотіла стати найвеличнішим лідером Росії у підручнику історії. А стала найжалюгіднішим диктатором в історії.
І в бункері Путіна не важливо, чи настав вже ранок. Бо там завжди темрява. Бо це бункер жалюгідності.
