Цинічний погляд на війну полягає в тому, що війна дає нам шанс побудувати ефективну державу. Політики, які раніше були стиснені умовами законів, виборчих технологій, потенційної громадянської непокори – в умовах війни можуть реалізувати будь-яку реформу, навіть найбільш неприйнятну в суспільстві.
І так сталося, що базова екосистема роботи політиків – це державний апарат. В ньому вони живуть, ним управляють і його направляють. Тож логічно було б чекати, що монобільшість «Слуги народу» і президент Зеленський, які прийшли з гаслами побороти бюрократію і чиновницький безпрєдєл, зможуть використати цей шанс. Зможуть після двох років недолугих експериментів, зупинки реформи державного управління, відновлення реформи з іншими умовами, з кадровими ліфтами та кадровими землетрусами – зможуть зробити швидко і просто, банально скопіювавши робочу систему. А все, що тримається старих правил – безжально обрізати.
На жаль, ситуація з Міністерством оборони показує, що жодна кадрова ініціатива не працює – немає ліфту, немає списків, немає готових команд, і всі фактично відбувається «на льоту». І це ж ми бачимо тільки верхній рівень, заступників міністрів та державного секретаря, які насправді можуть майже ні на що не впливати, в той час як керівники підрозділів здійснюють реальне управління. Їх же теж треба поміняти/залишити/навчити і т.д.
В цьому плані виникає логічне запитання. А чому не повернути назад систему, яка почала працювати в 2016-2017 роках, зарекомендувала себе в багатьох випадках як ефективна, і загалом могла швидко вирішувати поставлені задачі.
Для цього треба не так вже й багато зробити. Перше – це дати системі право на ad hoc дії, які пізніше можна закріпити в нормативці. Це особливо важливо зараз, коли треба ухвалювати рішення швидко, часто без дотримання всіх процедур. Для цього відновлюються окремі підрозділи – офіси реформ; також повертаються повноваження агенціям (експорту, інвестицій), створюються нові агенції, які можуть розробляти політики, презентувати їх на засіданнях уряду, і рішеннями уряду швидко впроваджувати в життя.
Саме так відбувалася реформа поліції, створювався офіс інвестицій, і саме так ми реалізували проект з єдиного національного бренду UkraineNow. Якби я був зараз державним секретарем і спробував щось аналогічне впровадити – я би просто уперся в стінку внутрішньої бюрократії і численні перестороги (вся комунікація тільки через ОПУ, а ОПУ нічого не хоче комунікувати, що не вони придумали). Фактично зараз бюрократичні перепони для управлінців найвищої ланки значно більші, ніж це було в 2017-2019 роках! Це абсолютно ненормально, і це негативно впливає на всі процеси в державі. І президент потім дивується, чому так мало ініціатив, і чому мало хто хоче іти працювати в уряд.
Наступна задача – зробити справедливим фінансування державного апарату. Багато хто говорить про необхідність служіння, обов’язок державного службовця. І це справді так для найвищих посад – міністра, заступників. Однак під ними знаходитися велика команда менеджерів, які «руками» створюють реформи. І у цих людей немає «подушки», а є сім’ї. І вони не можуть ефективно працювати за 6-15 тисяч грн на місяць. Можуть робити вигляд роботи, але не давати результат.
При цьому в зарплатах є серйозні викривлення. Аналітики-початківці в апараті РНБОУ вільно можуть отримувати 60 тисяч грн, в той час як керівник департаменту в МКІП – 25 тисяч. Щодо радників, працівників патронатки викривлення стає ще більшим, адже ці люди не декларуються, а отже, можуть вільно отримувати і 150 тисяч, вибираючи весь зарплатний фонд цілого міністерства.
Тож ключова задача сьогодні – якомога швидше ухвалити законопроект 8222 (щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад) в цілому, щоб створити умови для справедливих зарплат всередині державного апарату, дати людям можливість отримувати чесно за ту роботу, що вони роблять.
Паралельно варто повернути систему оцінки хоча в рамках річного плану дій уряду. Він не ідеальний, але це була хоч якась система KPI, оптимізації та перегляду зайвих та невластивих функцій. Зараз взагалі нічого немає.
І нарешті, треба дати людям відчуття справедливості і стабільності. Якщо ти приходиш реалізовувати проект, то маєш бути впевнений, що маєш задекларований час на його впровадження. Ти захищений законом, і тебе не звільнять тільки тому, що прийшов новий міністр. Створюються передумови для того, щоб люди залишалися, могли захищати свої проекти і рости всередині інституції. Часто міністрами стають саме такі спеціалісти, і в Україні є багато прикладів якісного кар’єрного зростання. Якщо ж є певний конфлікт – тоді можлива ротація між різними органами, і це теж працювало – в рамках кадрового резерву.
Якісне державне управління починається з успішних кейсів, які закріплюються процедурами і нормами.
На жаль, більшість таких кейсів останніх років перекреслено і відкладено. Інститут державних секретарів знищено, офіси реформ закрилися, кадровий резерв «скис», конкурси не працюють. Логічно, що в цих умовах все найгірше, що є в бюрократії, підняло голову і диктує свої умови. Замість ставати сильнішими, ми все більше повертаємося в минуле.
Практики «діяти виключно в межах та спосіб», «рішення має набути державної ваги» знову сильні як ніколи. І це результат безвідповідального і авантюрного ставлення до державного управління.
Можливо, варто зупинитися, і зробити так, як вже працювало?
