Пам’ятаєте, як у 2014 ми чекали західних санкцій проти путіна та його оточення? Як без кінця моніторили коментарі, як обурювалися, чому ж так довго, як закликали тиснути швидше, активніше, як ображалися і не могли зрозуміти, чому так мало і чому так символічно.
Настав 2021-й, і ми маємо не просто дежавю, а якесь пекельне повторення пройденого. Тільки тепер ми з нетерпінням чекаємо, коли будуть введені американські санкції проти українських чиновників. Санкції за державну зраду і роботу на агресора.
Абсурд? Абсурд. Ми живемо у театрі абсурду. І найгірше, що ми все розуміємо, як розуміє живий мозок у паралізованому тілі, але не можемо нічого зробити.
Ми, українці, з нетерпінням чекаємо виходу американського фільму, у якому нам розкажуть про справу вагнерівців. Жоден український канал не провів власне розслідування. У нас є величезна структура, яку ми так пишно називаємо «четвертою владою», і без якої країна не може називатися демократичною, - принаймні, нас так вчили в інститутах. Так от, вся потуга українських мас-медіа сховалася за спиною одного Бутусова. До якого тепер додався Гордон у якості генератора сенсацій. Позорище.
Тридцять років незалежності ми будуємо громадянське суспільство. Будуємо тяжко, з потрясіннями і Майданами. Сім років воюємо. І оглядаючись назад, ми з відчаєм бачимо, що українці доборолися до мишей.
На чолі держави балаган. Глибинні державні механізми, органи прийняття рішень, паралізовані засланими казачками, саботажниками і клоунами. Армію рвуть на шматки, повертають найгірші совкові практики, свідомо підривають боєздатність і мотивацію військових. Мері Поппінс у памперсі всерйоз розглядається на посаду Міністра оборони.
Триває медичний геноцид; провали влади у боротьбі з ковідом уже неможливо сисати на випадковість або некомпетентність. Ні, ми бачимо серію послідовних і узгоджених між собою кроків, спрямованих на винищення та інвалідизацію максимальної кількості громадян.
Свідомо валяться стратегічні економічні галузі, від міжнародної репутації та переговорного капіталу України лишилося шмаття. І так далі, і так далі – абсолютно у кожній сфері ми спостерігаємо занепад і кризу.
А чим же у цей час зайняті наші ЗМІ, наші активісти, наші лідери громадської думки? Бінго! «Порошенко залишив у країну з чотирма чемоданами готівки.»
Іншими словами, суцільне окозамилення і відволікання уваги.
Я вчора так і не змогла сформулювати привітання друзям до Дня добровольця. Не тому, що не хотіла привітати, а тому що для багатьох тих, наших, рідних, справжніх, вчорашній день не приніс святковий настрій. Як святкувати стійкість і подвиг українців зразка 14 року, коли зараз, у 21-му, наші здобутки, зароблені такою страшною ціною, змиваються у каналізацію?
Давайте назвемо речі своїми іменами. Як тоді, у чотирнадцятому, ніякий Захід нам не допоміг, доки ми самі не зробили свою роботу. Так і зараз, у двадцять першому, ніяка Америка чи Європа нам не допоможе, якщо ми не зробимо основний ривок всередині країни.
