Масовані ракетні обстріли за останній місяць це не агонія режиму, як дехто хоче думати.
По-перше, росіяни дійсно змогли наростити виробництво ракет. Незважаючи на санкції. А по-друге, ці обстріли використовуються з подвійною ціллю. Зламати нашу волю і завадити контрнаступу.
І тут мені чомусь згадуються уривок з книги воєнного теоретика Карла фон Клаузевіца «Про війну».
«Є дві обставини, які, окрім повної неможливості чинити опір, можуть служити мотивом до укладання миру. Перше сумнівність успіху, друге – надто висока його ціна.
У війнах, де ні та, ні інша сторона неспроможна остаточно позбавити свого супротивника можливості опору, мотиви до укладання миру в обох сторін то зростають, то зменшуються залежно від оцінки ймовірності майбутніх успіхів і необхідної витрат зусиль.»
А тепер давайте переведемо ці слова на наші реалії.
Весь цей ракетний терор та сама війна в цілому буде продовжуватись до тієі пори, поки Росія буде відчувати нашу слабкість і вірити в те, що рано чи пізно підтримка Заходу зменшиться.
Весь цей ракетний терор буде продовжуватись до тієі пори, поки Росія не відчує що війна робить Україну суттєво сильнішою. Не завдяки західній зброї, а завдяки тому, що в нас незважаючи на цей терор розвивається ВПК. Що в нас збільшується виробнтцтво зброі. Що за короткий час Україна завдяки західним технологіям змогла здійснити такий ривок, який їм ніколи не снився!
І все цей прогрес став помітний на полі бою. Коли в нас почнуть з’являться орди дронів-камікадзе, розвідувальних дронів. Коли ми досягнемо паритету по кількості тих же снарядів. Коли вони побачать як кожен український робітник може виробляти в 3-4 рази більше зброі ніж російський (саме така різниця в продуктивності між заходом і Росією). Коли на кордоні з Росією і Білорусією почнуть з’являтись потужні оборонні укріплення. Коли вони почнуть розуміти, що кожен наступний день бою принесе їм такі втрати, які буде неможливо миттєво відновити.
