Бій вже не кружить, друже,
І не від розриву нудить.
Просто твоєї кулі не пам'ятають - забули.
Теплі фронти, кроти з софітами телевізій.
Згублені я і ти, в атаці нових дивизій.
Більше бравурних маршів - стрімко товстіють лави,
Від поправівших лівих, і полівивших правих.
Ситість і влада добре загоюють будь-які рани,
У незакінчених війн, більшість завжди - ветерани.
Прапор їм розчохлять, (бо власні трохи згубили),
Ті хто тихенько сцять на наши з тобою могили.
Тільки твою вже декілька років вкривають квіти,
А моя не відрита, але може бути відрита.
Все, що ми відстояли, замацано їх руками,
Бо всі забули, що першою завжди вбивають пам'ять.
Бій вже не кружить, друже, він вже йде за спиною,
Там вже мовчать про дружбу, замість того, що ми вважали війною.
Допоможи мені, друже, ти ж там ближче до Бога,
Перепитай, коли почали ми втрачати дорогу.
Що нам робити зараз - слова, постріли, кроки?
Щоб не почати з нуля через чергові чорні сто років.
Дай мені руку, нам так потрібно згадати,
Щоб не пройти все знову - втрати, цитати, грати...
Просто треба сказати щось, щоби всі почули.
Просто все почалось з того, як кулю твою забули...
