Один добродій поставив на свою ФБ-сторінку репродукції картин Рєпіна: «Запорожцы пишут письмо турецкому султану» (1880-1891) и «Бурлаки на Волге» (1870-1873) і супроводив їх так: «Український художник Ілля Рєпін точно описав різницю між українцями і рашистами. Два народи. Один художник».
В чужу голову не влізти, тож доводиться тільки гадати, що він волів сказати. Мені, зокрема, здалося, що його метою було довести до своїх читачів одну старезну думку, яка сьогодні від постійного повторювання має вигляд напрочуд свіжої: що український народ гарний, а російський – ну, не дуже.
Цей пост уже лайкнули майже 6 тисяч жінок і чоловіків, позитивно відгукнулись 227, поділились ним майже дві тисячі. Практично всі вони зрозуміли хазяїна сторінки так, як і я, і схвалили його.
Схвалили на відміну від мене, тому й пишу.
Я кілька разів на власні очі бачив обидві картини, також знаю дещо із історії створення їх і те, як їх тлумачив сам Рєпін, його сучасники різних вірувань і переконань, та люди із наступних поколінь, у тому числі митці і літератори, серед яких і визнані мистецтвознавці, як їх називають.
Свого часу, дуже давно, молодою людиною, я, коли вперше побачив «Бурлаков», поділився своїм враженням із Павлом Коріним. Це видатний, хто не знає, російський художник. Він був ще на цьому світі, я жив тоді у Москві за два кроки від його майстерні. Ну, як поділився? Просто сказав, що днями був у Ленінграді, постояв біля «Бурлаков» в Русском музеї. Корін мені на це сказав: «Я вам советую, молодой человек, посмотреть эту картину ещё раз. Посмотрите на неё с учётом одного факта, которого вы можете не знать, поскольку о нём вам не говорилось в школе. «Бурлаков» заказал Репину и потом купил за три тысячи рублей великий князь Владимир Александрович. Великими князьями назывались члены царской династии. Имея это в виду, подумайте, глядя на эту картину: мог ли великий князь отнестись к ней так, как её толкуют сейчас в школах?».
Про те, що «Запорожцев» купив сам цар Олександр Третій, котрий після того, як вони об’їхали півсвіту, виклав за них шалені 35 тисяч рублів, Корін, скільки пам’ятаю, не сказав, бо мова йшла тільки про «Бурлаків» і побіжно.
Був я в той раз у нього з приводу, котрий був для мене дуже важливий. В селі Пархомівка Харківської області, тобто у моїй місцевості, збирались знищіти самодіяльний художній музей, створений учителем Луньовим. Я надрукував статтю на його захист в газеті «Комсомольская правда», де тоді працював, а для підсилення ми із художником Нємєнським написали відкритого листа до влади і громади від імені найвідоміших московських художників. Деякі із них на той час уже подарували тому музею свої роботи. Збираючи їхні підписи під листом, я їх і обійшов: був у ще живого Коньонкова і ось у Коріна. Музей той існує й зараз.
Після зустрічі із Коріним я дещо почитав про Рєпіна та історію обох картин. Цікавою здалася загальна думка перших глядачів «Запорожцев» – глядачів із числа освічених відвідувачів художніх виставок і музеїв: Рєпін, мовляв, чудово відобразив такий дар Божий двоногим, як здатність сміятись від усієї душі – це перший із російських митців, що наважився і зміг показати цю якість людини. Якої людини – української чи російської, не говорилось. До цього було ще досить далеко – до цього, тобто до 2023 року, коли спеціалісти із усіх українських питань вирішать, що він мав на увазі не чиюсь там, а якраз українську здатність сміятись.
Сам же Рєпін на те перше загальне тлумачення його твору написав, що було не зовсім так і навіть зовсім не так: «Чертовский народ! Никто на всем свете не чувствовал так глубоко свободы, равенства и братства…Удалые силы русского народа отреклись от житейских благ и основали равноправное братство на защиту лучших своих принципов веры православной и личности человеческой».
Що до «Бурлаков», то у авторі цієї картини не побачив свого однодумця ніхто із тодішніх росіян, відомих жорстким ставленням до свого племені. Жоден із відомих нам. Нічого поганого про російський народ не побачив також ніхто із тих, хто навпаки – відзначався навіть хворобливою закоханістю у нього.
Завдяки Коріну мені запало в пам’ять те, що зразу написала про «Бурлаков» і Рєпіна людина, котра вже була тоді і залишається до наших днів найвідомішою у світі шанувальницею росіян як народу – людина, котра комусь на захват, а комусь на сміх сказала устами одного із своїх героїв, що це «народ-богоносец». Достоєвський – так, він, Федір Михайлович. Він написав про «Бурлаков» не просто як цінитель живопису і всіляких мистецтв, а в порядку своєї запеклої боротьби на два фронти: із предтечами комуністів-більшовиків і прихильниками західного шляху для Росії.
Достоєвський був просто щасливий якраз тим, що його народ в «Бурлаках» такий, що не викликає ні огиди, ні навіть жалю.
«Ни один из них не кричит с картины зрителю: „Посмотри, как я несчастен и до какой степени ты задолжал народу!“ И уж это одно можно поставить в величайшую заслугу художнику. Славные, знакомые фигуры… А не были бы они так натуральны, невинны и просты – не производили бы такого впечатления и не составили бы такой картины».
Само собою, на мене справило величезне враження те, скільки часу і труда поклав Рєпін на пошук людей, із яких малював своїх запорожців і бурлаків. Мені їх майже всіх із захопленням фанатика називав Нємєнський:
- Писарь – это историк Яворницкий, Тарас Бульба – профессор Рубец, кошевой атаман – генерал Драгоманов, лысый казак с бесподобным затылком – это гоф-мейстер Алексеев, ну, а пьяный Голота – это кучер Никишка…
Про те, як працював над своїми творами Рєпін, не можна було не згадувати згодом, коли, вже у часи Горбачова, довелось бувати у західних музеях і на виставах. Деякі із них були ледь не повністю заповнені творами абстракціоністів. Враження було, скажу вам, не із тих, що забуваються. «Та вони ж, гади, просто випхнули всіх своїх попередників!» – кричав не тільки я. В історію людського нахабства оце вигнання ввійде окремою сторінкою, хоча самі абстракціоністи були ні до чого – лютувала та й продовжує лютувати мода.
Абстракціонізм пішов у світ із Росії, від Василя Кандінського. До його творів я не ставився ніяк, але не міг, звичайно, уявити за ними хоча б тисячної долі тої роботи, що була життям Рєпіна.
Отже, для мене цілком зрозуміло, що «Запорожцы» і «Бурлаки» ні в якісінькій мірі не можуть відповідати тому тлумаченню, що потрапило мені на очі у згаданому ФБ-пості: що український народ дуже гарний, а російський – ну, не дуже. Дуже-дуже не дуже.
Зрозуміло, що власник тої ФБ-сторінки, а за ним і тисячі його читачів скажуть, та вже, власне, й сказали, що їм до одного місця які б то не були тлумачення тих творів – у них, мовляв, своє бачення, на яке вони мають право, а воно, те бачення, на сьогодні ось таке: ми, українці, гарні, а росіяни – ні, що і волів нам передати і, спасибі йому, бо таки передав «наш великий Ріпа».
Що сказати на це? Та нічого. Хіба що нагадати собі, що йде війна. Ось і в цю хвилину, коли пишу останні рядки, із вулиці долітає незліченний сигнал повітряної тривоги, на який вже звично не звертаємо уваги ні я, ні люди навколо.
Отже співставлення «Запорожцев» і «Бурлаков» буде продовжуватися. Вперше цю чіпуху (слово моєї матері) ще 2014 року видав київський ТВканал №5, а позаторік її повторив американський дипломат Кент: «Росія – це «Бурлаки на Волге», а Україна – «Письмо запорожцев турецкому султану» – і напросився на іронічну відсіч від Марії Захарової, директорки департаменту інформації МЗС Росії.
Ніде немає стільки невігласів, як у Штатах, особливо серед держслужбовців і професорів. Правда, ніде немає і скільки гарно освічених людей, не в останню чергу тому, що туди такі збігаються із усього світу.
Історія із Рєпіним нагадала мені «план Далеса». Тисячу разів уже людям пояснювалось, що нічого подібного не було і бути не могло, а «планом Далеса» один поважний піп якось назвав патякання одного із негативних героїв роману Іванова «Вечний зов» – і пішло-поїхало на півсотні років. Так, тисячу разів все було розказано і показано, разів із п’ять це робив і я на «Свободі» – і що? Та нічого, мені й досі із Росії пишуть про цей план знищення їхнього отєчества, який вже нібито майже виконано – зараз, мовляв, проходять останні дії…
Картини видатного українського художника Іллі Юхимовича Рєпіна (стар. Рѣпинъ, Ріпин) (1844-1930) — видатний український художник із козацького роду на прізвисько Ріпа, стар. Рѣпа, що писав у Російській імперії:
«Запорожці пишуть листа турецькому султанові» — роботу над величезним панно (2,03×3,58 м) він почав 1880 року і закінчив лише 1891-го.
«Бурлаки́ на Волзі» — написана у 1872—1873 роках.
