Її квартира коштує біля двох мільйонів, що дає їй, напевно, якусь перевагу над тими, хто сьогодні тут вперше. На її власну думку. Їй добряче за шістдесят, на фігуру в формі тумби одягнений домашній халат, а на голову причеплений шиньйон, щоб волосся здавалося густішим.
Вона кричить та махає руками з вимогою зробити для неї роботу саме зараз. Ні хвилиною пізніше. Позаду неї її чоловік, в дорогому спортивному костюмі, в кросівках за суттєву суму. Засмаглий, схоже, нещодавно повернулися з курорту.
- Ми інваліди!! Ви зобов'язані нам сьогодні це зробити!! Зобов'язані, я кажу!!! - вона зривається на крик, звертаючись до дівчини, представниці волонтерської організації.
Напевно, її син або донька займають високу посаду, або мають багато грошей, що вона так себе ставить. А може сама колись кимось керувала - але не здатна зрозуміти складність ситуації. Тут роботи не на день, а на тиждень.
Поряд самісінький центр. Центральний міський парк. Приватна школа. Новобудови одна одної краще. Рай на землі, який гроші не врятували від війни. Авіабомба летить по заданій літаком траекторії, плануючи кудись, куди точно не долітає - бо долітає по цивільним. Хоча, росіяни не проти таких результатів, аж ніяк.
Шістнадцять поверхів вибитих ударною хвилею вікон. Тільки в цій елітній новобудові. Двір всипаний склом та уламками. Хвиля пройшла крізь будинок, вибивши й ті вікна, які виходять на іншу сторону від епіцентру вибуху. Багато в кого це не просто вікна, а великі, під три метри висотою, скляні стіни, звідки відкривається вид на ліс.
-Жіночко, тут більше двох тисяч вибитих вікон. Ми працюємо.
- Нічого не хочу чути!!! Ви зобов'язані зараз же виконати роботу саме для мене!! Ми два інваліди, чому ми повинні це терпіти??!!!
Вже за добу тут буде чисто...
Вікна будуть зашиті фанерою, бо над цим працюють з ранку до вечора. На фасаді залишаться подряпини. Зовні ціле - але вже не ідеальне. Ідеальною буде лише природа, що продовжить жити попри все. Вона переживе війну. І люди переживуть, навіть тут.
Шкода, що не всі.
Харків-2024.
