6 жовтня - 50-ті роковини початку війни Судного Дня, 7 жовтня - день народження Х@йла.
Сьогодні важко сказати, яка з цих дат була символічно обрана для брутального нападу на Ізраїль, але, що можна сказати точно: Вісь Зла остаточно сформована і відкриває другий фронт на Близькому Сході.
Китай-Іран-Росія-Північна Корея у спробі перетягнути на свою сторону Саудівську Аравію на чолі з «екстравагантним» принцом.
Ключовий висновок, який треба зробити з цієї історії: Кремль завжди кине і обираючи між компромісом і остаточним демонтажем ссср - треба обирати останнє.
В Китаю є ще шанс на демократичний розвиток, але єдина передумова для цього - знищення автократичних режимів Ірану, Росії і Північної Кореї. Пекін не захоче і не зможе бути наодинці.
Тому, демократії мають бути з кулаками, епоха Чемберленів, Меркель і Обам канула в лету.
Улюблений принцип «win-win» - треба визнати, поганенько працює навіть у бізнесі і геть непридатний для геополітики. Місіонер, намагаючись охрестити лева, неодмінно опиниться в його пащі.
З особливостей війни на Близькому Сході, яка поновилася сьогодні.
Ретельно спланована операція. Обстріл вівся зі стаціонарних, заздалегідь обладнаних позицій, які чомусь не були виявлені завчасно. Всі дії Хамасу на початку спецоперації були чітко узгодженими, і участь у них брали як нападники з Сектору Газа, так і завчасно масово інфільтровані агенти, які діяли згідно плану.
Мета погано озброєної орди, яка ввірвалася в Ізраїль на мотоциклах, джипах, човнах і дельтапланах, використовуючи ракети з гаражів - очевидна: максимальний хаос і публічна картинка, провокація Ізраїлю на криваву відповідь і приєднання арабського світу до Вісі Зла.
Не думаю, що їм це вдасться. Серед лідерів арабського світу більшість цинічних прагматиків, а публічна думка має вагу в демократіях, а не автократіях.
Водночас, Натаньяху допустив серйозну помилку у легковажній оцінці можливості таких подій, як свого часу і Голда Меїр, що вартувало їй поразки на виборах після Судного Дня - він надто захопився геополітичними іграми з Кремлем і доля Пашиняна його нічого не навчила.
Ізраїль точно розбереться після війни, чому так сталося, що політики «проспали», розвідка не попередила, армія була не готова. З відповідними політичними оцінками виборців.
Зараз нація обʼєднана і всі ресурси скерувала на перемогу, як і ми в Україні.
Водночас, для себе ми повинні зробити належні висновки:
- остаточної перемоги ніколи не буває, після завершення однієї війни неодмінно буде наступна.
- політична короткозорість, небажання фінансувати і забезпечувати найсучаснішими засобами армію веде до поразок.
- «мобілізація коштує дорого економіці», «масло замість гармат і дороги замість солдат», «Росія/Іран/Китай - не вороги, а друзі» - призводить до ще більших втрат, а, інколи, і до катастрофи.
- будь-яка концентрація ворожих сил біля кордонів з Україною має отримувати удар на випередження. Для цього треба мати чим і з ким. І начхати, що нас вважатимуть агресивними - менше лізтимуть.
- після війни всі проросійські елементи мають бути депортовані додому. Байдуже, який паспорт і «язик» - любити Москву треба вдома, а не чекати в Україні асвабадітєлєй. До речі, московських сектантів можна вивезти на кордон вже, їх і так ніхто садити не планує. Хоча і є за що.
- під час війни військових підтримують, а не переслідують. А от після війни - карають недалекоглядних політиків.
Зрадників розвішують на вербах одразу.
П.С. Сподіваюся, у Києва вистачить мізків переконати Тель-Авів, що тепер це точно спільна війна. Українські експедиційні корпуси можуть бути не лише в Африці.
А щодо безпечної гавані для українських грошей в Дубаї чи Омані надмірно переживати не варто. Як британці з американцями там вирішать, так і буде
