У кого як, а в мене ейфорія від здобуття Україною Незалежності тоді минула швидко. Надворі вирували Дев’яності.
Якось сидів я в компанії з білорусом-опозиціонером, який не жаліючи компліментів розписував нам яка чудова країна Україна! Скільки в нас свобод! Скільки можливостей! Яких висот можна досягти! (Тут я у всьому з ним згоден). Хлопець був аспірантом в якомусь мінському інституті і слова його мене чомусь сильно засмутили. І от інстинктивно я візьми й ляпни: «Слухай, а ти пакетами або яблуками торгувати умієш?» На його подив я пояснив, якщо він хоче демократії як в Україні та в Польщі, мусить негайно вчитися торгувати з лотка. Інакше в демократію не приїхав з совка ніхто.
Дев’яності… Це важко описати. Це можна тільки пережити. Постійна гіперінфляція. Стрибки цін. Мати один момент ходила на роботу і нічого не робила, бо військовий завод вже майже нічого не випускав, але ще працював. Дача стала засобом виживання. Технологи з промислових підприємств опановували секрети вирощування помідорів та іновації боротьби з капустянкою.
І ще – торгівля… Для людей які виросли з усвідомленням, що огрядна продавчиня з магазина – крадійка, а спекулянт – безумовне зло, торгівля на ринку була якимось болісним зламом свідомості. Можливість піти, поторгувати на базарі реалізатором у підприємців, називали лагідно: «підзайнятися бізнесом». Вже пізніше я був шокований тим наскільки примітивні схеми опрацьовували тодішні ділки – і які шалені гроші з них підіймали.
Мені доводилося бачити ділків з Дев’яностих, що наразі працюють охоронцями. На питання чому вони нині не в бізнесі, відповідь була оригінальна: «Ні, таких підйомів уже не буде». Легко вхоплені гроші, кимось були легко спущені… А хтось їх вклав у справу. Саме тоді ми дізналися слово «олігархи».
Інша така сама людина році щось у 2017-му, мені сказала дивне: «Знаєш, ті часи повертаються – лох підріс». Скажіть що він був неправий.
А тоді реальністю для нас були «кравчучка» і «челноки». Країна перманентно голодна за СРСР, нажиралася імпортом. Всі, хто гроші мав.
Дев’яності – це були часи коли великі статки робили з повітря, і коли за ці гроші так само легко гинули. Або ставали каліками. У наше життя міцно увійшли поняття «розборки», «криша» та «контрольний постріл в голову».
Дев’яності… У Харкові газ давали по годинах. У Запоріжжі годинами сиділи без води. Всю країну катували віяльними відключеннями електрики. На підприємствах зарплатні не виплачували роками. А люди виживали, хто на що був гаразд. Я тоді з торгівлі пішов швидко – збагнув, що то не моє. Пішов у виробництво. З’явилася підрядна фірма, де я працював слюсарем, досвід роботи на заводі я вже мав. Потім була приватна столярна майстерня, а потім…
І водночас це був час, коли я зібрав собі немалу фонотеку західного року та бібліотеку фантастики, історичних досліджень і класики світового роману. Це був час коли я грав у рок-групі. Це був час коли я їздив на толкінські та реконструкторські ігри та брав участь у історичних турнірах. Це був час, коли я записав альбом власних пісень і вперше спробував писати твори. Час страшний. Час шалений. І час неймовірно захоплюючий.
Безумовно, ми були приречені на Дев’яності. Період первинного накопичення капіталу не оминув нікого. Нам дали свободу – і з’ясувалося, що не всі уявляюли що з тою свободою робити. Меншість тоді розбагатіла – як завжди. Більшість збідніла. Але це не було головним.
Головним було те, що саме тоді у муках і стражданнях народився українській середній клас. Той самий на чиїх горбах виїхали дві революції. Той самий, що створив волонтерський та добровольчий рухи. Той самий, що й зараз виживає всім популістам на зло. Середній клас, який збудував всю буржуазну Європу. І який збудує Україну.
