В інтернет-суперечках, з екранів телевізорів, навіть з вуст політиків часто доводиться чути убивчий аргумент: Україна – клаптикова держава. Вочевидь, це повинно нас деморалізувати, принизити і переконати у власній неповноцінності. «Сталін подарував вам Західну Україну, а Хрущов – Крим!» Це, певно, має викликати вдячність до кровожерливих комуністичних диктаторів. «Україну треба поділити між Росією та Польщею». Такий аргумент, швидше за все, має нагадати про долю УНР та посіяти в нас сумніви щодо перспектив української державності.
Але з іншого боку, є історичні факти, з якими не посперечаєшся. Галичина з Волинню і справді входили до складу Другої Речі Посполитої, яка існувала між двома світовими війнами. Сталін і справді приєднав ці землі до Української РСР, змовившись в процесі з Гітлером. Щодо Криму – складніше, бо підпису Хрущова під документами якраз і немає, але не в підписі справа, Хрущов тоді був Першим секретарем ЦК КПРС, тобто керував країною, і без його згоди точно не обійшлося. Ну а раніше Кримський півострів був землею Кримського ханства, окремої держави, яка мала складні стосунки з Гетьманщиною, Військом Запорозьким та Великим князівством Литовським і Руським.
Що ж робити, коли чуєш такі аргументи?
