На відміну від більшості (таке враження) моїх коментаторів, я досі не маю відповідей на масу найпринциповіших питань сучасної політики.
Наприклад, я абсолютно не готовий сказати сьогодні, є прихід Трампа добрим чи поганим для України.
Скажу більше, я навіть політику Байдена в цьому питанні не можу однозначно оцінити (хоча події, які вже сталися, аналізувати простіше). Та от не знаю я, чи слід було йому в 22 році ігнорувати можливість путінського ядерного удару по Україні (з наступною ще небезпечнішою ескалацією) і дати нам можливість переламати хід подій та уникнути тривалого і кровопролитного протистояння, яке вихаркуємо сьогодні.
Мені й з внутрішньою політикою не все завжди ясно. Ті ж антикорупційні органи, котрі перетворилися на піарно-репресивні, а ВАКС - на їхній придаток - це ж, ніби, реальна проблема? Але порівняно із рештою вони є значно менш корумпованими, та й від Офісу залежать не так тотально.
Або наші ґрантові журналісти-розслідувачі. Більшість їхніх публікацій - висмоктані з пальця й тенденційно викладені версії, котрі нічим, як «обсиранням» не назвеш.
Колись одна американська юристка, котра в часи Кучми брала участь у формуванні судової практики щодо захисту незалежних медіа в Україні, сказала мені з гіркотою, що не могла тоді уявити, до якої нахабної безкарності скотяться українські ЗМІ.
З іншого боку, без їхніх публікацій взагалі не зрозуміло, як змушувати владу притримуватися елементарної пристойності, не кажу вже про закон.
Проблем, з яких я геть не маю однозначної оцінки, чимало. Але принцип оцінки від цього не зміниться: йти до аналізу й синтезу від фактіав, а не емоцій відносно предмету чи субʼєкту.
П.С. А от щодо ситуації з Портніковим у мене жодних вагань не виникло: ну, не може цей блискучий чувак нести муйню, яку йому приписують. Значить, або відео згенероване, або вирване з контексту.
Тут для оцінки було достатньо простого здорового глузду
