Стратегія московської геополітичної війни та концепція «Русского міру»
Доктрина Євгена Примакова – це геополітична стратегія, що визначила курс московії (росії) на протидію Заходу, відновлення контролю над пострадянським простором і формування альтернативного світового порядку. Вона стала відповіддю на поразку Москви у Холодній війні та розпад СРСР.
Однак Примаков лише сформулював геополітичний каркас сучасного імперського реваншизму. Його ідеї були посилені концепцією «Русского міру», яка легітимізує війну не тільки як політичний чи економічний конфлікт, а як «сакральну місію» москви з відновлення імперії під релігійно-ідеологічним прапором.
Ці доктрини не тільки визначили війну проти України та Грузії, а й пояснюють тотальну мобілізацію російського суспільства навколо ідеї війни. Доктрина Примакова та концепція «Русского міру» є двома фундаментами сучасного московського фашизму.
▪︎
Доктрина Примакова: Формування стратегії геополітичного реваншу
Історичне коріння доктрини Примакова
Євген Примаков – радянський розвідник, дипломат і політичний стратег, який у 1996-1999 роках очолював МЗС і уряд москви. Його головною місією було відновлення втраченої імперії, проте без відкритого конфлікту з Заходом.
Після розпаду СРСР москва опинилася у геополітичному вакуумі:
• Втрата військових баз за кордоном.
• Колапс економічних зв’язків із колишніми республіками.
• Розширення НАТО та ЄС на Схід.
Примаков розумів, що пряма війна тоді була неможливою, тому запропонував стратегію гібридного відновлення імперського впливу.
Його доктрина базувалася на таких ключових принципах:
• Багатополярний світ як альтернатива домінуванню США.
• Контроль над пострадянським простором через війну, шантаж та економічний вплив.
• Підрив Заходу через інформаційні та політичні операції.
• Створення антагоністичних блоків на міжнародній арені.
Основні положення доктрини Примакова
● Багатополярний світ і руйнування домінування США
Доктрина Примакова заперечувала концепцію «Pax Americana» – світового порядку, де США відіграють провідну роль. Натомість москва мала стати альтернативним геополітичним центром, нав’язуючи світу конфлікти та хаос.
Це реалізується через:
• Фінансування антизахідних рухів (ультраправа й ультраліва політика в ЄС, «альтернативні» партії).
• Дестабілізацію глобальних інституцій (ООН, ВООЗ, НАТО, СОТ, МВФ).
• Підтримку диктаторських режимів, що вороже ставляться до Заходу (Іран, КНДР, Сирія, Венесуела).
Головна мета – змусити США та ЄС займатися внутрішніми кризами, щоб москва змогла діяти без перешкод.
● Контроль над пострадянським простором
Примаков визначав колишні республіки СРСР як зону виняткового впливу москви.
Стратегія включає:
• Гібридні війни (Грузія 2008, Україна 2014-2022+).
• Підтримку авторитарних режимів (Лукашенко в Білорусі, проросійські сили в Казахстані).
• Економічну залежність через газовий та фінансовий тиск.
Україна була і залишається головною ціллю цієї політики, оскільки її незалежність руйнує весь концепт «Русского міру».
● «Русский мір» як сакралізація війни
Примаков розглядав імперське відродження передусім через геополітику та силу. Але ідеологічне обґрунтування цієї політики стало можливим через концепцію Русского міру», яка трансформувала війну на релігійний та екзистенційний рівень.
Ключові аспекти доктрини Русского міру»:
• Москва як «Третій Рим» – спадкоємець Візантійської імперії та центр православного світу.
• Єдина російська цивілізація – москва заперечує існування незалежних України, Білорусі, Грузії, вважаючи їх частиною «російського народу».
• Україна як «заблукалий брат» – якщо вона не підпорядковується москві, її потрібно «перевиховати» або знищити.
• Священна війна проти Заходу – росіяни «рятують» світ від «занепадницької» демократії.
Москва використовує «Руський мір» для:
• Легітимізації імперської політики.
• Оправдання геноциду українців.
• Мілітаризації населення московії
Якщо доктрина Примакова говорить про геополітичний реванш, то «Руський мір» додає до цього квазі-релігійну складову, де війна – це «місія», а не просто політичний процес.
● Війна проти України та Грузії: Практична реалізація доктрин
Війни, які москва веде проти своїх сусідів, – це безпосереднє втілення цих концепцій.
• Грузія (2008) – застосування гібридної тактики, «захист російських громадян».
• Україна (2014-2022+) – спроба знищення незалежної держави та її культури.
• Захід (гібридна війна) – атаки на демократію через політичні та інформаційні методи.
Головна стратегічна мета москви – змусити світ жити за її правилами, а тих, хто чинить опір, знищити.
● ● Як зупинити реалізацію доктрини Примакова та «Русского міру»?
Москва не просто веде війну.
Вона живе війною.
Вона дихає війною.
Вона існує лише завдяки війні.
Її доктрини – це не просто стратегічні документи, а коди її виживання, її імперської сутності.
Доктрина Примакова та «Руський мір» не є випадковими чи тимчасовими явищами.
Це не прорахунок окремих політиків чи навіть лише однієї епохи. Це глибока, системна хвороба, вкорінена у московську державність, що десятиліттями, а то й століттями, живиться міфами про свою «велику місію».
Війна проти України, проти Грузії, проти Заходу – це не політичний вибір, а екзистенційна необхідність для існування московії. Вона не може існувати без експансії, без ворога, без насильства. Її внутрішня структура базується на ідеї, що або вона завойовує, або її не існує.
Тому всі спроби домовитися, усі компроміси, усі «перемир’я» – це лише паузи, які москва використовує для накопичення сил перед новим ударом.
Зупинити можна тільки через знищення імперії.
Росія не зупиниться, поки її не зупинять. Жорстко. Остаточно. Без права на реванш.
Єдиний реальний спосіб гарантувати безпеку України, Європи та всього світу – це ліквідація імперської московської держави в її нинішньому вигляді.
● Це вимагає від України та цивілізованого світу:
• Повну військову поразку москви.
• Війна має закінчитися не «замороженим конфліктом» і не «переговорами», а тотальним розгромом агресора.
• Відведення військ москви «до кордонів 1991 року» – це лише початок. Потрібно зруйнувати її військовий потенціал так, щоб він ніколи більше не відродився.
• Позбавлення економічних ресурсів для реваншу.
• Московія має бути виключена з усіх міжнародних торгових та фінансових систем.
• Ніякої «торгівлі газом», «енергетичних компромісів» чи «збалансованих санкцій».
• Тільки повне економічне виснаження, щоб вона не змогла фінансувати нові війни.
• Деколонізація та ліквідація «Русского міру».
• Московська імперія має бути розпущена на окремі національні утворення.
• Всі національні республіки повинні отримати незалежність.
• Будь-які залишки «єдиної росії» як імперської концепції мають бути знищені.
• Денацифікація та знищення ідеології «Русского міру».
• Світ повинен визнати «Русский мір» – таким же небезпечним, як нацизм.
• Будь-яка пропаганда «величі росії», «російського православ’я», «спільної історії» повинна зазнати повної дискредитації.
• Московська культура, яка слугує інструментом імперської експансії, має бути повністю демілітаризована.
Тільки так можна гарантувати, що ця війна – остання.
Це не буде простим шляхом. Це не буде швидким процесом. Але це єдиний спосіб зупинити московський фашизм.
В іншому випадку історія повториться. Якщо після цієї війни кремль отримає хоча б шанс відновитися, якщо він збереже свою державну структуру, свою ідеологію, свою пропаганду – то через 10, 20 чи 30 років він знову розпочне війну. І тоді ціна буде ще вищою.
Тому питання не в тому, чи можна зупинити доктрину Примакова.
Питання в тому, чи вистачить у світу волі розтрощити імперію до кінця.
Без остаточного краху москви не буде миру. Буде тільки новий виток війни.
