Коли ми на Майдані скандували «Україна це Європа», ми мали на увазі не тільки те, що місце України у Євросоюзі, але і те, що Україна – це частина європейської цивілізації, тої самої, яка вигадала демократію, вільні вибори, свободу слова і парламент – зрозумілі нам цінності свободи. На противагу умовній деспотичній Азії, яку уособлювали для нас Росія, Путін і Янукович.
Але коли зараз я говорю «Україна це Європа», я думаю про інше.
Я думаю про те, що Україна зараз і є Європа, і окрім України, Європи не залишилось. Не в географічному сенсі, звичайно, ні – в сенсовому, історичному.
Якщо згадувати історію Європи не тільки у ХХ сторіччі, а раніше, з усіма її Генріхами і Людовіками, звичаєвим правом і внутрішніми розбірками, то легко побачити, що той дух повністю співпадає з духом нинішньої України. Величезний творчій запал, колоссальне натхнення, готовність до бійки у будь-яку секунду, тяга до всього нового з корінням і залишками усього старого – це ми і є.
Нам, мабуть, не дуже зрозумілі всі до однієї сучасні європейські цінності, які є дивною сумішшю багатовікової історії, двох світових війн і соціал-демократичної традиції минулого століття. Але нам точно зрозумілі цінності тої Європи, що була до цього – трохи дикої, трохи брудної, дуже хаотичної, дуже мозаїчної, постійно конфліктної, але обʼєднаної не мапою, а духом і ідеями.
Тої Європі дістало сил і натхнення опанувати спочатку себе, а потім майже весь світ, народити в муках американську культуру, розповсюдити вогнем, мечем, а якщо не виходило – то добрим словом свої ідеї, релігії і мови. Ми ж зараз розповсюдили по всьому світі «Slava Ukraini», розповсюдили ідею свободи і переваги меншого світла над великою темрявою. Ми надихаємо маленьких, але вільних по всьому світу боротися до кінця проти великого зла – і цей факт неможливо не помітити. І якщо ми впадемо в безодню, то вони упадуть на коліна.
Нам допомагає наша внутрішня сила, нам допомагає такий звичний нам хаос, який ми звикли називати самоорганізацією, горизонтальними звʼязками – або ж Майданом чи Січчю, в залежності від історичної епохи. І це, на мою думку, і є дух Європи. Він зараз, здається, живе в нас і тільки в нас.
Буде цікаво, якщо саме ми повернемо Європі її сутність. Поки все йде саме до цього.
