Вже складно не помітити, що Путін використовує питання транзиту газу через Україну після закінчення поточного контракту у 2019 році для політичного тиску.
Виставляються неприйнятні вимоги - відмовитися від перемоги у Стокгольмському арбітражі (що це означає, і відновлення якого «балансу» вони мають на увазі, я писав у попередніх записках). Наголошую, питання не тільки про 2,6 млрд дол, які Газпром має нам заплатити. Питання у поверненні до кабальних умов «бери або плати»; до цін на газ вище ринкових у Європі; до відсутності компенсації за обсяги транзиту, якщо вони менші за вказані у контракті; у відмові від перегляду ставки транзиту тощо.
Путін мав би вже зрозуміти, що ми такі умови не приймемо. Це не «мирова угода». Це капітуляція, від якої Україні гарантовано буде гірше.
Мало того, він розуміє, що у нас є набагато кращі альтернативи. 2,6 млрд ми раніше чи пізніше, але стягнемо з Газпрому у примусовому порядку. Ми виграємо за нашими новими позовами, можливо не всі 12 млрд дол, але все одно дуже значну суму. Ми зможемо прожити без російського газу.
Він також розуміє, що його позиція суперечить позиції європейських лідерів, зокрема Німеччини. Вона нівелює спроби домовитися про транзит у тристоронньому форматі: Україна-Європа-РФ. Ця позиція Путіна також нівелює спроби Європи створити консорціум з управління українською ГТС. Але це він точно робить свідомо - щоб залишати газ як політичну зброю.
На що ж він розраховує? На те, що у
Європі переступлять через свої цінності, принципи, і політичні декларацїї, і Північний Потік 2 буде все одно побудований, і тому, максимум, що йому необхідно, це імітувати «консультації» щодо транзиту через Україну?
Ок, це вирішить йому питання з Північним Потоком 2 і відкриє Газпрому нові можливості для зловживання своїм домінуючим положенням на ринку.
Важливо, але не достатньо. Бо зокрема для нього залишаються значні ризики, зокрема нової поразки у арбітражі, ще більш принизливої для Путіна, і примусового стягнення з Газпрому всіх програних мільярдів доларів.
Тому поясненням його позиції є скоріше ставка на перемогу на виборах в Україні його кандидата. Який би пішов на капітуляцію з гарантованими втратами для України.
Сподіваюся, це зрозуміють і у Європі.
Найкращою реакцію на таке зухвале використання газу як політичної зброї було б призупинення будівництва Північного Потоку 2 та/або його продовження у Німеччині, а також нове, на цей раз вже принципове, антимонопольне розслідування проти Газпрому...
А поки ми маємо продовжувати робити свою справу - успішно захищатися від політичної зброї, яку використовують проти України. Це і є найкраща запорука миру - здатність захищати свої інтереси.
