Я сьогодні почула історію, реальну (вибач, Бро, що використовую для допису, бо під враженням) - коли іноземець подивився відео про те, як росіяни чи не натовпом гвалтують українку, під час вторгнення. До крові. Гвалтують та сміючись, знімають на відео.
Іноземець зібрався та приїхав сюди, воювати за нас. Залишив вдома всі справи, бо щось таке первинне, підсвідоме в таких випадках говорить тобі, на чию сторону треба ставати. Що треба робити. І як буде правильно.
По суті, кажу, двіж був на вхід та вихід - хтось їхав сюди свідомо, маючи різні причини, але воювати за нас. На вхід.
В той же час хтось їхав звідси. На вихід. Такий собі "товарообмін". Двері відчинялись і в одну, і в іншу сторону.
Війна загострює і почуття, і риси характеру, і ріже тебе психологічно (фізично - то зрозуміло), і перекручує немов в м'ясорубці. Долі складаються так, що слів, буває, не знаходиш. Донька вбитого героя йде теж вчитися на військову, бо жадає помсти. Чоловік втрачає всю свою родину через приліт російської ракети - йде воювати та нещодавно теж загинув на фронті. Жінка перевозить дітей з міста в село, до батьків, бо там спокійніше - і саме там їх знаходить ракета.
Скалічені душі знаходять один одного. Ті, хто й не любив - розходяться. Ночі під сирени. Дівчата зі скаліченими тілами. Батьки, що пережили своїх дітей. Діти на лінії фронту, яких не вивозять в безпечні місця, бо "мама не хоче".
Хтось дорослішає. Хтось починає свій шлях знову. Хтось здається під силою ударів життя. Хтось перестає боятися. Хтось розчаровується, а хтось надихається...
У цій війні один потік "на вхід", а інший "на вихід" у різних сенсах. Але на цьому фоні людських трагедій, взлетів та падінь, на мій погляд, найстрашніше залишитися байдужим. З атрофованою совістю чи емпатією. Байдужість - це й те, коли ти сідаєш на шию небайдужого, та виїзджаєш за його рахунок. Хтось несе на своїх плечах цю війну - а хтось сидить зверху, і йому нормально. Хтось відчуває, що не може бути осторонь, і робить свою справу - а хтось, як в 90-х, є рекетиром, і віджимає чужі сили, чужі результати та ресурси.
Мені здається, це не паритет. Бо ті, хто діє - не вічні. І їх менше. Але ж які вони до біса цінні своїми якостями, своєю силою, і як все-таки війна розкриває очі - хто перед тобою. Хто поряд з тобою.
І з ким тобі далі...
