"Ось і до мене прийшла повістка..."- пише черговий "герой" шоу-бізнесу. Купа реклами, новини забиті про це заголовками... Всі шанувальники співчувають:
- чому депутатам повістки не приходять, а ти маєш їхати?
Так ліплять героя з чергового представника творчої професії, бо "не втік".
Ще одна розпіарена морда якось ненароком про орден "За заслуги" третього ступіню:
- та я його й не забирав. А що, треба забирати?..
Зневажливо. Здалося, думаю? Навряд.
Я знаю людей, які на війні з самого її початку. Самі пішли. Ще в 2014-му.
Я знаю тих, хто спеціально приїхав на війну з-за кордону, бо вирішили, що так правильно.
Кров покликала.
Багато хто вже загинув. Багато хто гине в ці хвилини. Без реклами та хвалебних статей в змі, що, ось, дивіться, отримав повістку - навіть шукати не довелось. Вже в окопі.
Дев'ять років війни. А ми будуємо якусь стіну між тими, хто справді неперевершений, і тими, хто має розпіарене ім'я. По один бік вони, фанати тих, хто просто не втік. По іншу ми - шанувальники чогось більш справжнього. Глибокого. Суттєвого.
Дякую вам, хлопці, за можливість жити.
