Не повірите, але я майже повністю погоджуюся з Єрмаком: проблема корупції роздмухана в українській суспільній уяві (як і в світовій громадській думці) штучно й поза всякими пропорціями. Вона стала дійною коровою (у різних сенсах) для маси політиків, бюрократів і так званих громадських активістів. І це шкодить країні мало не стільки ж, як сама корупція.
Є лише три обставини, про які Єрмак навряд чи розповість.
1. Це почалося не вчора, а майже одразу після Майдану, коли україноцентричну владу, яка реально зменшувала корупцію в рази, мочили зранку до ночі. І робилося це частково з подачі Москви (тут Єрмак правий), грантоїдів (котрі з теми харчуються) і олігархічних медіа - в першу чергу чергу, імені Коломойського.
І саме ця антиукраїнська, антидержавна кампанія, безвідповідальна риторика привела до влади самого Зеленського з його єрмаками.
2. Безумовно, корупція в Україні не має такого тотального характеру, як це уявляє наш богоспасаємий нарід і західні партнери. Але вся справа ж у трендах. В 2014-2019 корупція неухильно знижувалася, а прозорості ставало більше. За зеленої влади прозорості обʼєктивно стало менше (доступ до маси відкритих раніше даних став закритим), а корупції відверто більше (недарма більшість держкомпаній знову, як за Януковича, стали збитковими).
3. Джин антикорупційної істерії уже випущений із пляшки. Шкода від нього для країни майже непоправна й позначатиметься на нашому політичному й суспільному житті десятиліттями.
