Коли Володимир Зеленський заявляє про «понад 100 політичних в'язнів і українських моряків, яких утримує Кремль», я згадую одного зі своїх колишніх керівників, американця за походженням. Його чомусь дуже смішило російське слово «приблизительно».
Він говорив «прііібліііізііітєльно» і показував пальцями корнішончик. І щоразу сміявся, ніби це найсмішніший у світі анекдот.
Так от, Вова. Коли ти будеш заповнювати майнову декларацію і думати, які з квартир у Криму декларувати, а які ні – це буде «пріблізітєльно».
А коли ідеться про такі питання, як втрати наших військових та кількість українських заручників у російських тюрмах, постарайся щоразу наводити точні цифри. У крайньому випадку, на браслеті напиши.
За даними Об’єднаного центру СБУ з координації пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі осіб, в окупованому росією Криму незаконно утримується 34 громадяни України, на території росії – 35 українців та 24 військовополонених моряки, у незаконних тюрмах в окупованих районах Донецька та Луганська під контролем російських військ іще 223 людини, плюс 258 осіб досі вважається зниклими безвісти.
Кожен із цих людей є предметом торгу. Українські громадяни використовуються як додатковий аргумент і важіль тиску на Європу і США у питанні зняття санкцій з РФ. Торгу, на який вперше за п’ять років Україну не запросили.
Як модно тепер говорити, українці отримали унікальний «кейс». У реальному часі проводиться експеримент із визначення ролі особистості в історії. При інших абсолютно рівних умовах – та сама армія, та сама економіка, той самий етнічний, мовний, релігійний, освітній, майновий розподіл населення – у нас висмикнули одну особистість і замінили її іншою.
Спостерігаючи, як моментально посипалися життєво важливі сфери національної безпеки, ми тільки за голови хапаємося: скільки всього у нас, виявляється, зав’язано на одній людині.
За без малого сто днів перебування на посту президента України Зеленський не підписав жодного документа, не зробив жодної заяви, яку можна було б трактувати на користь України. Кожна міжнародна зустріч виявилася провальною і катастрофічною за бюджетними наслідками.
Найвища посадова особа дає нічим не підкріплені гарантії іноземним партнерам, одночасно дискримінуючи національного виробника; озвучує сумнівні ідеї реінтеграції окупованих території; виступає із затратними та нелогічними ініціативами, єдиною метою яких є неприкритий дерибан бюджетних коштів, атакує статус української мови. І найгірше, проводить переговори з путіним, тим самим легітимізуючи і повертаючи диктатора на арену публічної світової політики.
Може нагадати, як рік тому путін, чиєю «фішечкою» було навмисне спізнення до сильних світу, терпляче чекав на Президента Греції під прицілом камер у Пекіні? Які надзусилля докладали російські дипломати, щоб залучити представницьку делегацію на ЧС з футболу до росії? Яка там «велика вісімка», про це мови не було.
Так от, повертаючись до кейсу, чи то пак до нашого чемодана без ручки. Єдине що ми, думаючі українці, яким небайдужа доля країни, можемо зробити у даній ситуації – продемонструвати Європі та світу наявність в Україні масової згуртованої опозиції. Хорошою нагодою буде опозиційний марш на День незалежності, куди потрібно прийти, навіть якщо ви не зовсім згодні із заявами організаторів.
Парад – це завжди демонстрація сили для зацікавлених глядачів. Не сумніваюся, що за нашим парадом стежитиме принаймні одна пара дуже зацікавлених очей. Недаремно ж йому перископ на інавгурацію подарували.
